|
Казка для театру
(за мотивами російсьского фольклору)
Скоморох-потішник
Вірте чи не вірте,
а жив на білім світі
Федот-стрілець,
молодцем-молодець.
Був той Федот
ані красень, ні урод,
ні рум’яний, ні блідий,
ні товстий, ні худий,
ні в меду, ні в золі,
а так, взагалі.
Служба у Федота –
рибалка та охота.
Царю – дичини та риби,
Федотові – так, спасибі.
Гостей – наче на товчку,
як насіння у огірку.
Один зі Швеції,
інший з Греції,
Третій з Гавай –
і всім жерти давай!
Хтось хоче омарів,
а інший – кальмарів,
третій – сардин,
а годувальник – один!
От якось раз
дають йому наказ:
З’явитися – ледь зоря,
ще вдосвіта – до царя.
Цар на вид сморчок,
башка з кулачок,
злостивості ж в єм –
агромадний об’єм.
Дивиться на Федьку,
як язвенник на редьку.
У Федьки від страху
волога рубаха,
у скронях – гарчання,
у пузі – бурчання,
як мовиться, треба
вже казки втручання...
Цар
На ранковий різносол
Аглицький прибув посол,
А у хаті в нас закуски –
Півскоринки та мосол.
Братику, готуйся, в путь.
Нам їстивного добудь –
Глухаря, або куріпку,
Або ще кого-небудь.
Якщо ні – кого винити?
Я повинен тебе вбити.
Бо державна справа, друже,
Думку ти зумів вловити?..
Федот
Зрозумів, хіба чому –
При моєму при уму?..
Не лаптями щі сьорбаю,
Розумію, що кому.
То ж, виходить, на мені –
Вся політика зовні:
Не добуду як куріпки –
Бути світовій війні.
Що ж, щоб аглицький посол
З голодухи не був зол –
Голови не пошкодую,
Забезпечу різносол!..
Скоморох-потішник
Слово царя –
твердіш сухаря.
Пошле на ведмедя –
підеш на ведмедя,
а куди діватися –
треба, Федя!
Дичина та риба –
чи меч і диба.
Обійшов Федот
лісів, боліт кількасот,
Та все заздря –
ні куріпки, ні глухаря!
Втомився – не хоче,
та й справа до ночі.
Хоч даремна втома,
а пора додому.
Раптом бачить – птиця,
краса-голубиця,
Сидить, не таїться,
рушниць не боїться...
Федот
От нещастя, на біду,
Дичини ані сліду.
Підстрелю-ка голубицю,
Їжу хоч якусь знайду!
І скажу, до речі, я:
Лають голубів заздря.
Якщо голуб у підливі –
Він не гірше глухаря!...
Голубка
Ти, Федот, мене облиш,
Користі бо – ні на гріш,
І каструлю не наповниш,
І подушку не спушиш.
Бо ж заморський пан і чин
Любить свіжий галантин,
А в мені – яке ж це м’ясо,
Так, не м’ясо – сміх один!..
Федот
Лісовик чи незвичайний,
Чи повітря нині п’яне,
Чи у вусі завелася
В мене вада, ще не знана?
Чи то з царських вже вікон
Оголошено закон,
Щоб птахи заговорили,
Наче люди з язиком?..
Голубка
Не твори, Федот, розбою,
А візьми мене з собою.
Як внесеш мене в світлицю,
Стану я твоєю долею.
Буду шити, буду прати,
За образи не картати,
І на скрипці тобі грати,
І клопів твоїх карати!..
Федот
Що за притча? – брак уму...
Лізь у торбу, хай йому!..
Розберемося на місці,
Хто куди і що кому!
Скоморох-потішник
Приніс Федот голубицю
до себе, значить, в світлицю.
Сидить невеселий,
голівоньку повісив.
І для журби-кручини
серйозні є причини.
Не склалася охота
бо в нашого Федота.
А жартів цар не любить –
довбешку вмить відрубить.
Сидить Федот, чортихається,
з білим світом прощається.
Згадав про птицю,
лісову голубицю.
Зирк – а серед горенки,
мабуть, замість горлинки
Красна діва вертиться,
та струнка, як деревце...
Маруся
Здрастуй, Федю!.. Ти та я –
Ми тепер одна сім’я.
Жінка я твоя, Маруся,
Я супружниця твоя.
Любий, що мовчиш, Федот,
Як води набравши в рот?..
На мені не той кокошник,
Чи не той в мене капот?..
Федот
Так дививсь, душа моя,
День і ніч – століття б я,
Тільки стати чоловіком
Тут не світить ні рая!..
Був я нині – ледь зоря –
На прийомі у царя,
Завдання дав цар важкеньке
В сенсі, значить, глухаря.
Хоч сьогодні не сезон,
Сперечатись не резон:
Думаю, гаразд, добуду,
Бо глухар – це ж не бізон.
Та прошлявся цільний день,
А удачі – хоч би пень:
Жодної важкої птиці,
Все суцільна дребедень!..
Тобто, милий мій дружку,
Не до танців на лужку.
Завтра цар мені за справу
Відрубає вже башку.
А такий я – ну, кому?
Хоч на службі, хоч в дому,
Весь бо сенс мій був, як звісно,
Тільки в розумі цьому!..
Маруся
Не журися і не хнич!
Буде стіл й глухар у піч!
Станьте вмить переді мною,
Тит Кузьмич і Фрол Фомич!
(Маруся плескає в долоні –
з’являються два дужих молодці)
Зрозумійте як наказ –
І вперед, тобто «атас»!
Молодці
Та не звольте сумніватись,
Бо воно ж не в перший раз!..
Скоморох-потішник
А цар з послом
вже сидять за столом.
Поруч – ти глянь-ка! –
царівна та нянька.
Всі чекають від Феді
обіцяної снєді.
Яка ж бесіда, діду,
без ситного обіду?
А на столі – не густо:
ті морква та капуста,
ті кріп та петрушка –
ось і вся їх «юшка».
Гість позіхає,
ботфортою качає
та дірки на скатертині
вивчає.
Цар серчає,
не помічає,
як по матері
Федька́ величає.
Раптом – з неба ніби:
коровай хліба,
ікри кадушка,
індичкина тушка,
юшка добряча,
тельбухи телячі –
і ось такої їжі
назв коло тищі!
А харчів при морі, люди –
як же бесіді не бути...
Цар
Викликає інтерес
Ваш технічний весь прогрес:
Як у вас там сіють брукву –
З кужурою, або без?..
Посол
Йес!
Цар
Викликає інтерес
Харчувальний ваш процес:
Як у вас там п’ють какао –
З сахарином або без?..
Посол
Йес!
Цар
Викликає інтерес
І таке питання десь:
Як у вас там ходять баби –
В панталонах або без?
Посол
Йес!
Нянька
Посоромився посла б!..
Чи довбешкою ослаб?...
Де б про що б не говорили –
Все одно зведе до баб!
Цар
Знову ти в свою дуду?
Здам в острог, чекай біду!
Я ж не просто балаболю,
Я ж політику веду!
Дівка он як підросла,
А худа, як піввесла!
Ось і мислю, як віддати
Нашу кралю за посла!
Треба тут, кори́сті для –
Залучати, та не зля,
Натяки тонкі робити,
Не всерйоз і мов здаля.
Нянька
Та за драного посла
Навіть я би не пішла,
Так і зиркає, падлюка,
Що б поцупив зі стола!
Він тобі все «йес» на вид,
А між тим все їсть, бандит.
Відвернись – він пів-Росії
Заковтне в один присід!
Цар
Або рот собі заший,
Або вижену взаший!
Ти мені вже распужала
Всіх заморських «аташий»!
Був же тут гишпанський гранд,
І красунчик вже, і франт!
В кожнім вусі діаманти –
Чим тобі не варіант?
Ти ж підстроїла, щоб гість
Сів на гострий цвях кудись,
В результаті – в того гостя
Політична майже злість!..
Нянька
Пам’ятаю!.. Бо той гранд
Був пожерти надталант:
Вліз в тарілку з головою,
Аж заляпав жиром бант!
Що у гранда не запитали,
Він, як попка, – «сі» та «сі»,
Ну а сам все налягає
На солоні івасі!
Цар
Та за лінію твою
Я на корені згною!
Я з тобою не жартую,
Я кажу серйозно: вб’ю!
А з Німеччини барон
Гарний був, як фараон,
Так і тут ти не втерпіла,
Знов порушила кордон.
Хто йому на дно ковша
Кинув дохлого миша́?
Ти ж шкідник по повній формі,
Окаянна ти душа!..
Нянька
Та вже «гарний» твій барон
Тріскав їжу, ніби слон!
У воронячу сунь зграю –
Відбере і у ворон.
Вигляд гордий – «йа» та «йа»,
Ненажерлива ж свиня,
Дай соломи – з’їсть солому,
Бо чужа, а не своя!..
Цар
Ну, шпигунка, дай-но строк –
Запроторю у острог!
Так-то я мужик не злісний,
Та суворий, бачить бог!
Ось скажи, япона-мать,
Де мене чекає зять?
Ти ж сама, дуринда, бачиш:
Женихів у їй не рать!
Якби тут юрмився полк –
В сперечаннях був би толк,
Тут – хапай хоч будь-якого,
Будь він навіть брянський вовк!..
Царівна
Коли ти в Росії князь,
Всмак правуй, бо князь – не грязь,
В мою ж долю не втручайся
І в любов мою не влазь!
У будинку аташе –
Можна їх штук сто шерше,
І від їх одеколону
Аж не дихається вже!..
Цар
Як любов і справді зла,
Так полюбиш і посла.
А попутно і поправиш
Торговельні всі діла.
Я під шлюбний бенефіс
Сплавлю їм пеньку і ліс.
Вся, вважай, громадськість згодна,
Тільки ти пішла врозріз!..
Царівна
Скільки б ти не супив бров,
Повторю я знов і знов:
Індивід бо має право
На свободну вже любов!
Може, справа під кінець
І дійшла б вже до кілець,
Якби раптом мене сватав
Твій Федотушка-стрілець!..
Цар
Цить, дурепа!.. Помовчи!..
Тісту місце у печі!
Марш до себе у світлицю
І сольфеджіо повчи!
А проклятого стрільця,
І нахабу, і ловця,
Я, напевно, батогами
Враз відваджу від вінця!..
Скоморох-потішник
Був у царя генерал,
інформацію збирав.
Сховає в бороду пику –
по місту шмига.
Винюхує, собака,
думаючих інако.
Підслуховує розмовників:
а раптом вони змовники?
Де чого почує –
в книжечку занотує.
А о сьомій, ледь зоря –
доповідь його в царя.
Цар
Що сумний ти, генерал?
Або кір який дістав,
Або брагою обпився,
Або в карти все програв?
Або служба не мила,
Або армія мала,
Або вбачив у гарматі
Ти дефекти стовбура?
Чесно докладай, земляк,
Чом на серці щось не так,
Знати прагну я докладно,
Хто, куди, чого і як!..
Генерал
Був я якось у стрільця,
У Федота-молодця,
Як побачив його жінку –
Так і гепнувся з крильця.
Третій день – як у виру́!
Шаблю в руки не беру,
І мрійливість натякає,
Що того гляди помру!
А недавно був грішок:
Ледь не вигадав віршок,
Лікарі перелякались,
Кажуть: це любовний шок...
Цар
Обійшов мене стрілець!..
Адже знав, що я вдівець!..
Нумо миттю тую кралю
У палац, чи – нанівець!
А підступного стрільця
Стерти зараз же з лиця,
Щоб він тут не отирався,
Біля нашого крильця!..
Генерал
Хоч поцупити – не труд,
Та народець баламут:
Як прознають про затію,
В порошок тебе зітруть!
Надзухвалий став народ –
Не клади їм пальця в рот.
Ми не жалуєм Федота,
Навпаки – народець, от!
Цар
Ти дурний у нас отак
По суботах, або як?
Мушу я хіба міністру
Все пояснювати? Жах!
Щоб худого про царя
Не базікали заздря,
Дій суворо за законом,
Тобто... краще втихаря.
Ну, а я вже тут як тут –
Нагороду за твій труд:
Ковалям дано завдання,
Орден за добу скують!..
Скоморох-потішник
Цілий день генерал
розум в купу збирав.
В поті розбирав лиця –
як позбутися стрільця.
Думки ж, як навмисно,
від напрягу киснуть.
Ще зробив потугу –
і згадав подругу.
То ж Баба Яга,
кістяна що нога.
Сходжу скоріше,
вона розумніша!..
А та серед гаю
трави збирає,
варить для люду
всілякі отрути.
Генерала як узріла –
весь гербарій розгубила.
Скучно ж в глушині тиші
Їй, спорідненій душі!..
Баба Яга
А чого ти сам не свій,
Не рум’яний, не живий!..
Або швед під Петербургом,
Або турки у Москві?..
З’їж з осики ось кори –
Підбадьорить до пори:
Чай, не хімія якась там,
Чай, природні це дари!
В її соці, генерал,
Є корисний мінерал,
І від нього з генералів
Жоден ще не помирав!..
Генерал
Повно, бабка!.. Я не хвор!..
Відійде́мо за бугор!..
Їжаків шугни і білок,
Є розмова «ор-на-ор».
Тут у нас один стрілець –
Дуже грамотний, стервець!..
Завдання мені і вийшло:
Звести стервеця вкінець!
Тільки як? Довбешку збити –
Так чутка почне сурмити!..
Чи не даш мені пораду,
Як хитріш його згубити?..
Баба Яга
Чаклуй, баба, чаклуй, дід,
Троє збоку – ваших слід,
Туз бубновий, пень сосновий,
Про стрільця дай заповіт!
Як настирливий буцім,
Що й цареві тяжко з ним,
Хай до завтра він добуде
Шитий золотом килим.
Щоб на нім була видна
Вся країна, й не одна.
А коли вже не добуде,
Те добувача вина!..
Генерал
Ай да баба! Ай да спець!
Ось і клопотам кінець!
Хоч виймай тебе зі ступи –
Та в міністри навпростець!
Німці знов туди-сюди,
Чи далеко до біди,
А з тобою я готовий
В розвідку, чи хоч куди!
За добро плачу добром:
Білкою, або бобром,
Чи монетою якоюсь,
Золотом, або срібло́м!..
Баба Яга
Повно, голуб, не гріши,
Прибери свої гроші́,
Адже це я не для гро́шей,
Адже це я для душі.
Від нової десь біди –
Прямо поспішай сюди.
Адже в лісі ми не звірі,
Допоможемо завжди!..
Скоморох-потішник
Кличе цар стрільця,
удалого молодця.
Не дав завдання, але вмить
сердитий вже заздалегідь.
І руками сукає,
і ногами стукає,
очима обертає,
взагалі – лякає.
Вже так йому охота
згубити Федота,
що аж прямо
в кістках ломота!..
Цар
Килим треба до зорі –
Золоті щоб візері!..
Це державна, Федю, справа,
То ж будь добрий, хоч помри!
Щоб була на нім видна,
Вся країна, й не одна,
Бо мені з мого балкону
Огляду – аж ні хріна!
А не знайдеш, що хочу,
На довбешку вкорочу,
Передавши на світанку
В лапи катові-рвачу!
Скоморох-потішник
Прийшов Федот в дім свій,
сам від горя німий.
Ну, сів у куток,
в стелю вперився дружок,
очі ясні вже сльозою
заволік Федот чуток.
Маня їсти кличе,
а він шию бичить,
Нічого не хоче,
супиться та хниче...
Маруся
Чом сердитий, як їжак?
Не їси, не п’єш ніяк?
Або каша підгоріла,
Холодець чи не закляк?
Федот
Та яка там їжа та!
Цар лютує – прям біда!
І нема на лиходія
Ні управи, ні суда!
Килим роздобудь, кричить,
Хай він золотом блищить,
Шириною у Росію,
В сто лісів, кричить, і вмить!..
Маруся
Не журися і не хнич!
Хай старий лютує хрич!
Станьте-но переді мною,
Тит Кузьмич і Фрол Фомич!..
(Маруся плескає в долоні –
з’являються два дужих молодці)
Зрозумійте як наказ –
І вперед, тобто «атас»!
Молодці
Та не звольте сумніватись,
Бо воно ж не в перший раз!..
Скоморох-потішник
На ранок джигіт –
біля царських воріт.
На прийом буцім,
килим теж при нім.
Щедро посміхається,
варти не лякається.
Цар здивовано дивився,
ледь ікрою не вдавився.
Злоба його точить,
а показати не хоче.
Робить погляд, гад,
начебто він рад!..
Федот
Вчора килим ти просив,
Ну, так я його зловив.
Згідно з нашим договором,
І малюнок, як хотів.
І країна вся сповна
В ньому відображена.
Килим цей, цар – для спомину –
Виткала моя дружина!..
Цар
Ай да ухарь! Ай да хват!
На скількох же ти жонат?
Чи посватав ти відразу
Цілий ткацький комбінат?
Ні, Федоте, та жона
Хоч розумна, все ж одна!
Виткати таке ось за ніч
Скільки треба їх – чорт зна!..
Федот
Чи ти килиму не радий?
Візерунок блідуватий?
Ну так я його під пахву –
Та й поніс собі до хати!
Не пропасти щоб трудам,
Я купцям його продам,
І нехай собі з Росії
Він спливає в Амстердам!..
Цар
Батогів би, чорт візьми,
В нагороду дали б ми,
Щоб ти, гад, не ізголявся
Над сурйозними людьми!
Та оскільки я спокон
Чту порядок і закон,
Ось п’ятак на чверть горілки
І – геть звідси, тобто – вон!..
Скоморох-потішник
Цар кличе генерала,
цвях йому в забрало!
В царя рожа –
на буряк схожа,
коли червоний – безперечно,
він і на руку небезпечний.
Б’є, зараза,
не більше разу,
не мимо ока
однак відразу.
Це вже генерал
на собі перевіряв:
з початку казки
несе пов’язку...
Цар
Підсумок який, браток?
Обдурився на шматок?
Тільки цей шматок потягне
Років, мабуть, на п’яток!
Ти широкий у плечах,
А довбешкою зачах.
Ось свій розум і поправиш
На казенних там харчах!..
Генерал
Запротор мене в острог
На який завгодно строк –
Все одне, така наука
Мені, дурню, вже не в прок!
Мені б шаблю та коня –
Та на лінію вогня!
А палацові інтрижки –
Не про мене, бачу я!
Цар
Ти тут, ваша благородь,
Кинь гарячку-то пороть!
Ти придумай, як без шаблі
Нам Федота побороть!
Ну а будеш вахлаком,
Не шукай вини ні в ком:
Я тобі начищу рило
Особистим кулаком...
Скоморох-потішник
Даремно генерал
руки потирав:
не вийшло з нальоту
погубити Федота.
Знову в бідолахи
башка у напрягу.
А в макітрі – тишка! –
ну хоча б мислішка!
Думав-думав,
нічого не надумав.
Як ні крутися –
без Яги не обійтися!
Поперся знову в діброву –
про управу на Федька вести змову...
Баба Яга
Знову взяв пику смурну?
Хто виною, не збагну?
Чи іспанець гоношиться,
Чи хранцуз почав війну?
Ось, на, випий цей кисіль!
Чай, не пробував? Це цвіль!
Випий трохи – враз забудеш
Про мирську всю карусель!
Він на смак не гарний теж,
Та тремтіння зніме все ж,
Будеш за добу здоровий,
Якщо тільки не помреш!..
Генерал
Знову я щодо стрільця!
Брак біді моїй кінця!
Ось тому я і хворію,
Ось тому і спав з лиця.
До чого ж, падлюка, хитрий,
Всім носи навколо втер!
Скільки ти ні чаклувала,
А він килим той припер!
Хоч на вигляд він простак,
А довбешкою – мастак,
Тож чаклуй-но посерйозніш,
З почуттям, твою розтак!
Баба Яга
Чаклуй, баба, чаклуй, дід,
Троє збоку – твій побит,
Туз бубновий, кіл сосновий,
Про стрільця мені дай звіт!
Так!.. Еге!.. Угу!.. Ага!..
Ось, дізналася Яга:
Оленя нехай він знайде,
Роги з золота, ага!..
Їх, хоч обшукай весь світ,
У природі – дефіцит!
Я тобі – як краєзнавець
Це кажу, як індивід!..
Скоморох-потішник
Кличе цар стрільця,
удалого молодца.
Не встиг наш Федот
піт утерти от,
А в царя лиходія –
вже нова затія.
Цар вирує, лиходій,
а ти, Федька, потій!
То ж життя у Федьки –
гірше навіть редьки.
Цар
Скинь нудьгу і лінь, братень,
І – в дорогу сей же день!
Це державна, Федю, справа –
Конче в знадобі олень!
Як цареві ти слуга,
Знай: тверда моя рука!
То ж знайди мені оленя,
Роги з золота, ага.
Не гунди, не супереч,
А піди і забезпеч,
Бо дізнаєшся миттєво,
Як башка злітає з плеч!..
Скоморох-потішник
Прийшов Федот додому,
в стані ніякому!
Соплі – бахромою,
в обнімку з журбою.
Дружина
на шию кидається,
а він навіть
не торкається!
Сидить, плаче –
горює, наче...
Маруся
Чом ти дивишся сичем?
Чи кручина за плечем?
Чи в солянці мало солі,
Чи біфштекс недоперче́н?
Федот
Та який вже там обід!
Цар замучив – купа бід!
Вранці знову доведеться
Перед ним робити звіт!
Цар лютіше ворогів –
Знову шле мене в біги:
Відшукай, кричить, оленя,
Щоб із золота роги!..
Маруся
Не журися і не хнич!
Є печалі і опріч!
Станьте-но переді мною,
Тит Кузьмич і Фрол Фомич!
(Маруся плескає в долоні –
з’являються два дужих молодці)
Зрозуміли мій наказ?
То ж виконуйте зараз!
Молодці
Та не звольте сумніватись,
Адже нам не в перший раз!..
Скоморох-потішник
І зрання Федот –
у воріт вже, от.
Прийшов на прийом,
і олень при йом.
У царя від гніву
закололо зліва.
Розчавив би гниду,
не покаже виду.
Сидить, позіхає –
злобу приховає...
Федот
Зачекався? Добрий день!
У вікно глянь, телепень!
Замовляв мені оленя.
Ну так ось тобі олень!
Зауваж! – в рогах олень,
Пихкотять вогнем весь день,
І від них без лампи навіть
Видно і вночі, як вдень!..
Цар
Оленів тих – не мудри! –
Ані в Тулі, ні в Твері.
Що в Твері – в самім Багдаді
Їх від сили штуки три!
А тепер прикинь, солдат,
Де Москва, а де Багдад!
Чи за ніч ти вже змотався
До Багдаду і назад?..
Федот
Ну даєш, ядрена вош!
І олень тобі не гож?
Вчора ж сам митарив душу:
Вийми роги та полож!..
Коли ти і так багат,
Поверну його в Багдад.
Хто сьогодні там при владі? –
Ось той хлопець буде рад!..
Цар
Кинь це, Федька, мені, ось,
Без башки бо буде хтось!
Натяки твої я бачу
Майже виключно наскрозь!
Ну та ладно, за престиж
Хіба чорта не простиш!
П’ятачок ось на горілку –
І котись куди хотішь!..
Скоморох-потішник
Викликає цар генерала –
прям з-під ковдри, зухвало.
В генерала паніка,
шукає підштаники,
розуміє ж –
звуть не на пряники!
Цар на троні сидить, і –
на весь світ сердитий.
Чорний від злості,
як ворон на погості!..
Цар
Як ні бився ти, милок,
А зберіг Федота бог!
Складено отож про тебе
Фіціяльний некролог.
Треба тільки вирішити,
Як вірніше порішити:
Чи́ то бити канделябром,
Чи подушкою душити?..
Генерал
Так, я схибив, Государ!
Ось і шабля, хочеш – вдар!
Тільки більше тим Федотом
Мозок мій не скипидар!
Дурень – вибач і забудь!
Бо у мене інша суть!
Куди-небудь би в атаку.
Чи на штурм чого-небудь!..
Цар
Та з мечем-то ти герой,
Тільки от чого засвой:
Нам Федота бити треба
Не мечем, а головой!
Ну а будеш овном з гір,
Яким був ти до цих пір,
Вмить, бараняча ти морда,
Сам пристрою під сєкір!..
Скоморох-потішник
Дурень як-ніяк
розум знов напряг.
А було-то його тьма –
чи немає, чи чортма.
Думав-думав –
нічого не надумав.
Свиснув псів ораву –
і до Яги на управу.
Та узріла генерала –
Аж гайнула до Уралу.
Схаменулася, повернулася:
Гірше щоб не обернулося...
Баба Яга
Ти чого це не в собі!
Он і прищик на губі!
Ой, розтратиш ти здоров’я
В політичній боротьбі!..
Заячий послід прийми!
Він – ядреніше чуми!
А цілющий – куди меду,
Хоч і смак, як в куркуми.
Хоч на смак крутий, мабуть,
І з нього, буває, мруть,
Але ті, що виживають,
Всі до старості живуть!..
Генерал
Ти мені, бабка, не крути!
Треба тут шляхи знайти!
Ти придумай, як Федота
До могили довести!
Як ні билась ти, Яга,
А не вийшло ні фіга!
Роздобув Федот оленя
І роги також, ага!
То ж довбешку ти продуй
Та ретельніше чаклуй.
Наш стрілець, мені здається,
Не такий вже обалдуй!..
Баба Яга
Взагалі-то я хитра
В сенсі підлості нутра,
Та чогось мені сьогодні
Не чаклується знутра!..
Все і коле, і болить,
І в грудях вогнем горить!..
Я підозрюю давно вже
У себе енцефаліт!..
Ой, чого-то зле мені!
Чуєш, хрумкає в спині?
Словом, я, така раз справа,
Взагалі на бюлютні!
Генерал
. . .
. . .
. . .
. . .
Не мороч ти мозок мій,
Навіть думати не смій!
Краще всю свою підлючість
На роботу врозумій!
А полізеш на рожон,
Вийму шаблю я з ножон!
Хоча й подруга мені ти,
Бути лад якийсь должон!..
Баба Яга
Чаклуй, баба, чаклуй, дід,
Троє збоку – ваші цить,
Туз бубновий, хрест сосновий,
Про стрільця дай відповідь!
Хай Федот проявить спритність,
Хай добуде нині вмить
Те-Чого-на-білім-світі
Взагалі-Не-бачив-світ!
Генерал
Ну, Федот, тримайся, брись!
Справа вірна вже, кажись!
Ось такого вже завдання
Не одюжиш ти ні в жисть!..
Скоморох-потішник
Кличе цар стрільця,
удалого молодця.
Знову призначення
державного значення.
Та коли ж цим мукам
вже кінець назначено!
А між тим у казки –
далеко до розв’язки...
Цар
Исхитрися-но добути
Те-Чого-Не-Може-Бути!
Запиши собі цю назву,
В поспіху щоб не забути!
Не добудеш по добру –
В порошок тебе зітру,
Бо мені цей твій карахтер
Вже давно не по нутру!
Так що годі губи дуть,
А давай пошвидше в путь!
Як-не-як, державна справа –
Проникаєш ти у суть?
Скоморох-потішник
Прийшов Федот з новиною –
страшніше смерті самої!
Як крейда побілів,
обличчям занімів.
Сів біля вікна –
в очах пелена.
Маня йому браги,
а він – нуль уваги...
Є на те причина,
коли смерть за плечима...
Маруся
Ну-ко швидко душу злив,
Ти від чого зліш бісів?
Чи в салаті по-міланськи
Так бракує трюфелів?..
Федот
Я твоє, Марусь, меню,
Чесно, виключно ціню,
Та життя моє, Маруся,
Загубили на корню!
Що робити? Як тут бути?
Як біду мою забути?
Цар доставити бажає
Те-Чого-Не-Може-Бути!..
Маруся
Не журися і не хнич!
Варто кинути мій клич!
Станьте-но переді мною,
Тит Кузьмич і Фрол Фомич!
(Маруся плескає в долоні –
з’являються два дужих молодці)
Зрозуміли як наказ,
То виконуйте в цей час!
(Пауза)
Молодці
Вибачаємось, хазяйка,
Та ця справа не про нас!
Якби схемку якусь теж –
Ми б затіяли вертеж,
Ну, а так – шукай де хочеш,
Дідька лисого знайдеш!
Де шукати, де лежить
Те-Чого-Не-Бачив-Світ?
Не знайти чого немає,
Скільки землю ні копить!..
Маруся
Вибачай вже, мій джигіт,
З мене тут малий дохід!
Знати, доля йти, коханий,
Самому тобі в похід!
За кордоном не блуди,
В чистоті себе блюди.
. . .
. . .
Уникай дурних морок
І кривих доріг, милок,
Думай більше про здоров’я,
Їж сметану і сирок!..
Федот
Ти, Марусь, не боягузь!
Уладнається, Марусь!
Царське завдання я справлю
І цілісінький вернусь!
Не сумуй одна, бувай!
Фікус часто поливай!
Хочеш – грай на балалайці,
Чи на п’яльцах вишивай!
А поткнеться як такий,
Хто порушить спокій твій,
Тут тебе не треба вчити:
Сковородкою огрій!..
Скоморох-потішник
Пішов джигіт
в заморський похід.
Дізнався про те генерал –
і чорт розум вкрав.
Біжить відразу
до царя палацу –
доповісти,
що кінець образам.
Вже і дірку для ордена
просвердлив, товстомордина!..
Цар
Добра звістка, чи фігня,
Докладай, чекаю я!
Гірка краще, але правда,
Чим приємна, а брехня!
Тільки знай: якщо вона
Знову буде – не бозна,
За таку ти можеш правду
Сісти років десять на!..
Генерал
Докладаю: ледь зоря –
Підняв Федька якоря!
Відв’язалися від нього,
Слава Богу, упиря!
Ось пущай він, паразит,
По морях і єгозить,
Нам з тобою оту харю
Більше бачити не слід!..
Цар
Ну-ко, нянько, йди сюди,
Та приймайся за труди:
Рви-но з тім’ячка волосся
Ті, що сиві, як діди.
А які не сиві, ті
Порозчісуй без балди.
Та полегше гребінцем там,
Там у мене ж не сади!..
Нянька
Що ж чесати, старий ч[е],
Коли лисину пече?!
У тебе ж того волосся –
Хоч на облік став вопче!..
І потрібна на рожна
В віці древньому «жона»?
Чоловікові ж такому,
Вибачаюсь, гріш ціна!..
Цар
Хоч волосся не газон,
Одружитись я должон!
Перський шах також вже лисий,
А дружин – аж сорок, он!
Я ж хочу всього одну
Завести дружину! Ну,
То ж невже, в інтимнім сенсі,
Я одну не потягну?..
Нянька
Так у шаха-то, видать,
Є й силушка, і стать,
А тебе, цвіркун ти дохлий,
З-під корони не дістать!
В тебе вже в твої літа
Сила все ж таки не та!
Поберіг би ти здоров’я,
Бо тобі ж вже більше ста!..
Цар
Тю, важливість – більше ста!
Аби кров була густа!
А любові тій – покірні
Всі віки, ти – темнота!
Так що, нянька, хошь не хошь,
А я теж на справу гож!
Як любові всі покірні –
Я покірний їй також!..
Нянька
Друже, ти вже з тих мужів –
Не шкідливіше вужів:
Єгозять, а не кусають,
Не сказати гірших слів!
Чужу бабу щоб хапати,
Треба пристрасть добру мати!
А твоє завдання зараз –
Кладовище обминати!..
Цар
(Генералу) Ну, а ти чого мовчиш
Та медальками бряжчиш?
Чи не бачиш, як поганять
Мій державницький престиж?
Нянька гне мене в дугу,
А міністр – ні гу-гу!
Ти ж у нас за оборону,
Ось, дай відсіч ворогу!..
Генерал
Адже бабські ті суди
Про наш стан – завжди худі!
Ти в собі не сумнівайся,
Ти коханець хоч куди!
Гордий профіль, твердий фах,
Зі спини – так чистий шах!
Тільки зруш корону набік,
Щоб не висла на вухах!..
Цар
(няньці) Ось не ворог він мені,
Розповів все без брехні,
Не дурний мужик він адже,
Хоча вчинки всі дурні.
А від тебе ж, тьху – бедлам,
Сором нам, конфуз послам!
Я давненько вже цікавлюсь,
Ти не заслана в мій храм?..
Не шпигуй і не шкоди,
А насмілишся – гляди:
Доведуть тебе розмови
До великої біди!..
Скоморох-потішник
Їде цар до Мані –
серйозні є плани.
Сам в кареті сидить,
деколоном смердить.
За царем свита –
напудрена, завита.
А за свитою сундук –
козинаки і фундук.
Все честь по честі –
Їде Цар наречену завести.
Цар
Розпорядженням царя –
Федька канув за моря!
Відіславши його звідси,
Як простіше – сплавив я!
Бідувати жах одній,
Наречений – я вже твій!
А чого?.. Мужик я видний
І на ласку заводний!..
Маруся
Не зробив ще мій Федот
Від воріт і кроку, от,
А вже ворони злетілись
На Федотів на город!..
Цар
Ти тут, дівка, не дури!
Пропонують – так бери!
Не щовечора ж до тебе
Ходять вдовиї царі!..
Зараз же, я повторю,
Приготуйсь до вівтарю!
А від щастя очманіла,
Так нюхни нашатирю!
Маруся
Ти вже краще, государ,
За ким іншим приударь!
Тут турбота без Федота –
Знай, дивись на календар!
Цар
Повно, дівка, справа – бруд!
Не чекай – даремний труд.
Він в якомусь там Гонконзі
Вже жере якийсь грейпфрут!
Ти сама, дурепа, зваж:
Ти-то тут, а він там аж!
Тож немає вже Федота,
Вийшов весь Федот в тираж!
Маруся
Хоч карай мене бичем,
Хоч рубай мене мечем,
А дружиною твоєю
Я не стану й з калачем!
Цар
Ти, Марусь, мене не зли
І конфлікту не твори!
Мені вчора ще з Парижу
Гільйотину привезли!
Тож на сказане зважай
І дружиною ставай!
Бо у мене ж теж є нерви,
Не сталевий я, вважай!
Маруся
Осоружний, геть іди,
Спонукаєш до біди!
Не втечеш – сковородою
Можу я допомогти!
Цар
Гей, хто двері відчинив, –
У кайдани гіршу з дів!
Адже що це ще за мода –
Сковорідками в царів!
Ось посидиш у тюрмі –
Будеш знову в розумі!
Скільки, дівко, ні кобенься,
А весілля – до зими!..
Маруся
Ти, балда, мене злови!
Здоровенькі всі були!
До побачень, друже ситний,
Чи побачимось коли!..
(Маруся перетворюється
на голубку і відлітає)
Скоморох-потішник
Проплавав Федот
майже рік от-от.
Їв халву, їв хурму –
а своє мав в уму!
Чудес у ширі –
як мух в сортирі,
а потрібного чуда –
не бачив покуда.
Тривожиться стрілець –
часу вже кінець!
Потім: «Без істерики –
з’їжджу до Америки!»
Пливе Федот
серед безкрайніх вод,
Десь по курсу – захід,
схід – позаду, от.
Смак походу –
зіпсувала погода.
Не було напасті –
і на, як здрастє,
Корабель – хрясь! –
на шматки розпавсь...
Стихла гроза в ночі –
відкрив Федот очі:
Лежить на хвилі ничком,
неушкоджений цілком.
Острівець-бугорок
стирчить, як поплавок.
Дістався до берега,
думав – Америка.
Вийняв карту, звірив-ка –
ан ні, не америка!
Острів Буян,
будь він окаян, –
Може, в карті
який обман?!
Сидить Федот, гикає,
в обстановку вникає...
Федот
Скільки з примхою царя
Я не плавав за моря,
Місць паршивіше не бачив,
Це відверто, не зазря!
Ну і острів – прямо тьху!
Весь з каміння і піску.
Доки ока вистачає –
Ані річки, ні ліску!
Та воно б і не біда,
Якби їжа та вода,
Виявись тут лобода би,
Так зійшла б і лобода!..
Голос
Хто до їжі хоч куди –
Завітає хай сюди:
Їжі в мене тут навалом,
В мене тут її пуди!
Ось, отримай, прям з печі,
Ці духмяні калачі,
Ось печеня є з індички,
Ось компот є з аличі!
Ось ковбаси, от сири,
Півцентнера ось ікри,
Ось карибські є омари,
Ось донські є осетри!..
(З’являються столи з наїдками)
Федот
Що за диво, Бог єси?
Що ото за голоси?
І сховатися ж тут ніде –
Океан та небесі́!
Ти надай, господар, честь,
Покажись, який ти єсть!
Непристойно якось гостю
Їсти й пити смак цей весь!
Бо, напевно, бачить Бог:
Нудьгувати краще вдвох –
Де картишки розкидати,
Де по чарці за обох!..
Голос
Я би радий, та портрет
І для мене – мій – секрет!
Сам, бувало, сумнівався,
Чи то я, чи то бешкет!..
А турбот – і не злічити:
Їжа є, а їсти – нічим,
Нічим і тютюн понюхать,
Навіть сісти нічим десь!
Тищу років – стільки бід,
Що не в радість білий світ!
І повіситись вже думав,
Так і шия – дефіцит!
Федот
Ай да зустріч! Стало бути,
Я зумів тебе добути –
Те-Чого-На-Білім-Світі
Взагалі-Не-може-бути!
Чим, сумуючи й хандря,
Витрачати час зазря,
Може, сплаваєш зі мною
До російського царя?..
Прогуляйся, освіжись,
З білим світом подружись!
Що за жисть, пригод ніяких,
Просто ужасть, а не жисть!..
Голос
Та корисних перспектив –
Зроду я не супротив!
Хоч до бджіл піду у вулик,
Аби тільки в колектив!
Дай наказ – і хоч куди,
Хоч видобуток руди!
Задарма копати буду,
І без їжі, й без води!
Я до будь-яких справ гож,
В будь-які я двері вхож,
Я тобі хоч що дістану,
Хоч підковану вже вош!..
Федот
Воша, це, звичайно, теж
Непогана річ, еге ж!
На такій але комасі
Недалеко упливешь!
Роздобудь-но краще флот
Або човен мені, от,
Раз вже вправний отакий ти
У цій справі поліглот!
Нам до ранку, до п’яти,
Треба буде відпливти,
Бо, напевно, у Росії
Зачекались нас, піди!..
Скоморох-потішник
А цар не втрачає часу,
як заве́дений –
приймає посла
людожерського племені.
Лондони й Парижі
змастили лижі,
царю залишилися
посли пожиже!
Цар перед послом
так і скаче козлом:
Мовляв, ось тобі донька-лапка,
бери її – і крапка!
Мабуть, справи
вже зовсім худі,
раз дійшло
до такої біди!
Ну та ладно,
буває й гірше –
аби дівці
чоловіка скоріше...
Цар
Добрий день, веселий час!
Раді бачити вас в нас!
Вері гуд, салам алейкум,
Бона сера, вас іст дас!
Хто ви родом?.. Хто в рідні?..
Ви одружені чи ні?
Не бажаєте чи з фройлен
тет-а-тет погомоні?
Нянька
Перед ким, старий ти біс,
Політесом розходивсь?
Твій посол, я вибачаюсь,
Третій день як з пальми зліз!
Будь на нім хоча б картуз,
Не такий би був конфуз,
А на ньому ж з одежини
Ну нічого, окрім бус!..
Цар
Ти – шпигунка, точно, факт!
Що ні брякнешь – все не в такт!
Ти ж з усім цим закордоном
Весь порушила контакт!
Я чекаю рік гінців,
А вона їх – геть з сінців!
За кого ж тоді царівну
Віддамо в кінці кінців?
Нянька
Ти поглянь йому в лице:
Вуха, ніс – там скрізь кільце!
Та й ряба в нього вся шкіра,
Як зозулине яйце!..
Навіть я – такі діла –
З ним у ліжко б не лягла!
Так невже ж я нашу дівку
За такого б віддала?..
Цар
Коли шанси на нулі,
Скарб шукають і в золі!
Дівка теж у сенсі пики,
Я б сказав, не крем-брюле!
Їй зійде тепер люби́й –
Хоч горбатий, хоч рябий,
Бо до нас тепер юрбою
Вже не ломляться й рябі!..
Нянька
Але він же з диких місць,
Подивись-но, що він їсть!
Бачив вазу ту, з топазу?
Ірод зжер – ну, хоч хрестись!
Лиходій, якби просив
Лососини чи груздів –
Так жере ж все, що попало,
Від фарфору до цвяхів!
Цар
Що ні просить – він в гостях!
Все неси, забувши жах!
Дефіциту ж в нас немає
В порцеляні, чи в цвяхах?
Як лосось не в апетит,
Хай жере, чого кортить.
Ти підсунь йому на пробу
Колчедан і апатит.
Нянька
Та посли – їм дай хоч гать!
На халяву все з’їдять!
Може, він не небезпечний,
Та хай стежать: тать є тать!
Ти скажи йому, як тесть:
Жри, але, мовляв, знай честь!
Бо колись він у запалі
І дружину з’їсть – ось хрест!
Царівна
Щоб з таким – у світ, мін гер?
Ну вже дудки!.. Не тепер!..
Він і так-то непоказний,
Та до того й людожер!..
Та нехай він, троглодит,
Всю мене озолотить,
Пристрасті хоч будь-якої
Він в мені не породить!
Цар
Ти посла-то відзови
Та побудь з ним візаві,
А обтерпишся маленько –
До любові, се ля ві!
А коли цей троглодит
Вже розгледить весь твій вид,
Він до людоїдства втратить
Вже навіки апетит!..
Царівна
Хоч, папаша, йди війною,
Право вибору за мною!
Отруюся, а не стану
Людожера пристяжною!
А якщо зробив би, от,
Пропозицію Федот,
То й для мене з кандидатів
Саме той був, о май гот!..
Цар
Зарядила, «о, май гот!»,
Що ні слово – то Федот!
Мов немає, крім Федота,
Ні печалей, ні турбот!
Твій Федот тепер на дні,
В океанській глибині,
А у тих, хто вже втопився,
Всі дружини не в ціні!..
Царівна
Коли так воно і є,
Їжа – діло не моє!
Ось тобі моя, папаша,
Політична помста це!
Ось не їстиму ікру,
Як звичайно, по відру,
І на виснаження грунті
Занедужаю й помру!..
Цар
Де ні плюнь, куди ні ткни,
Від міністрів до рідні –
Всі суцільні вільнодумці,
Шкідники кругом одні!..
Ну життя – у горлі ком!
Співчуття нема ні в ком!
Відшукаю ліс глухіше,
Попрацюю лісником!..
Скоморох-потішник
Рік пройшов, йде другий – от
повернувся і Федот.
А хата-то вщент,
стирчить один скелет,
Балки згорілі,
та кругом кропива.
А під карнизом
комочком сизим
Згорнулася птиця,
лісова голубиця...
Федот
Ну-ко, жіночко, давай,
Стіл для гостя накривай!
Діставай мені з духовки
Порум’яніш коровай!
Наливай ядрених щей
Помасніше, погущей,
Я Кощія став тощее
Від заморських овоче́й!
У будинку ж – нікого,
Окрім вітру одного!
Підозріла тобто справа,
Чи не сталося чого?
(Голубка перетворюється
на Марусю)
Маруся
Ну, з поверненням, джигіт!
Довго ж твій тривав похід!
Чи забув свою Марусю,
Що не їхав, пройдисвіт?
За кордоном-то – світи,
Там розваг – ставок гати!
Наглядів, мабуть, подружку
Та пригрівся десь і ти!..
Федот
Бачив світ я тет-а-тет
Жозефін і Генрієт,
Та таких, як ти, красунь там
Серед них не цвів букет!
А ходив я за моря,
Хоч і довго, не зазря –
Виконав таки завдання
Хитромудрого царя!..
Маруся
Якби відав ти, джигіт,
На кого качаєш піт,
Так і кроку не зробив би
Від родимих-то воріт!
Ти поїхав – він, страмний,
В хаті доглядав моїй,
Умовляв мене, бешкетник,
Щоб в дружини йшла мерщій!
Федот
Та невже?.. Ах, лиходій!..
Ось і вір в людей, не дій,
Ось і стій за честь мундира,
Ось за службу і радій!..
Ну та добре, я йому
Розтлумачу, що кому!
До самих поганих п’яток
Розпишу під хохлому!..
Не робив щоб баранів
Вже з російських пацанів!
Мені ж нічого втрачати,
Окрім власних кайданів!
Скоморох-потішник
Розсердився Федот,
чесной скликав народ.
Вирішили сусіди
пособити джигіту.
Фрол взяв кілок,
Устин взяв дрин,
Гнат взяв рогач,
Єгор узяв сокиру.
І всі за Федотом –
під цареві ворота.
Назустріч їм генерал,
чорт його батька знав!
Підскочив бочком,
поблищав очком,
Оцінив їх вид –
й до царя на звіт...
Генерал
Там біля воріт вже, от –
Той... ну, як його... народ!
Тобто, справа вже приймає
Соціальний оборот!
А виною цей Федот,
Каламутить він народ,
Підбиває він громаду
На новий переворот!..
Цар
Ну а ти у нас на кой, а?
З гострой саблею такою?
Я ж за те тебе й тримаю, –
Для царевого спокою!
Після дощику от-от
Дам ще пару нагород,
Тільки ти вже постарайся,
Щоб не скинув нас народ!..
Генерал
Тю, медаль!.. Велика вість!..
Їх у мене – завались:
В нагородах, як ялинка,
На спині – і то їх шість...
Сам себе охороняй,
Не резон мені, вважай!
Ти за власну свою підлість
Сам тепер відповідай!..
Скоморох-потішник
Дурило з дурил,
а як заговорив!
Хоч і злиться цар, –
але спробуй вдар!
Не такий бо час –
бити в тім’я враз.
Цар на ганок поспішив,
Посуворіш вид зробив,
А на площі тій народу –
Вся Росія, диво з див!
Цар
Все це як же, вашу мать,
Вибачаюся, приймать?
Ми ж не Хранція якась там,
Щоб тут смуту піднімать!
Хто схотів на Колиму –
Що ж, виходь по одному!
Вмить у декого настане
Там просвітлення в уму!
Федот
Щодо розуму хана,
Він світльохонький сповна:
Слава Богу, відрізняє
Незабудку від лайна!
Ти пошто мене дурив,
Відіслав за сто морів?
Одружитися тим часом
На дружині захотів?..
Цар
Де ж то лиходій оцей
Нахватав таких ідей,
Щоб клепати що попапо
На порядних на людей!
Та чи мій дозволить чин
Приставати до дружин?..
Посилай такого дурня
Закордонних до країн!..
Федот
Ти права тут не качай,
Ми прийшли, чай, не на чай!
Ну а будеш гоношитись,
З’їжджу в рило, помічай!
Про негідності бо ці
Слава аж в Череповці!
Ти всьому народу в душу
Наплював в кінців кінці!..
Цар
Це все, Федю, маячня,
Мій народ – моя рідня.
Без думок про свій народ я
Не прожив ще ані дня!..
Вранці мажу бутерброд –
Думка вмить: а як народ?
І ікра не лізе в горло,
І компот не ллється в рот!
І вночі немає сна,
Все стою біля вікна
В хвилюванні про Росію,
Як там, бідна, як вона?
Винуватець – генерал,
Інтриган і аморал!
Він, коров’яча та морда,
Честь цареву обмарал!
. . .
. . .
. . .
. . .
Генерал
Що ви, братці?.. Я ж за вас
Око втратив у свій час!..
Нешто я коли посмію
Супротив народних мас!..
Виправдаю. Відслужу.
Відстраждаю. Відсиджу.
До гнітючої верхівки
Більше я не належу!..
Винуватиця – Яга!
Небезпечніш ворога!
Перед нею змій Горинич –
Дрібнота і мелюзга!
Де Яга? Ану, з’явись,
Людям в очі подивись!
Бо не втримаюся, бабо,
Вріжу шаблею, кажись!..
Баба Яга
Я – фольклорний елемент,
Є у мене документ.
Полетіти можу звідси
Я у будь-який момент!
І за спеку, й за пургу
Лають всі мене, каргу,
Шкоди ж у мені не більше,
Чим в ромашці на лужку!
Випадково, в жарті я
Трохи збилася з пуття!
Адже я – дитя природи,
Хоч погане, та ж – дитя!
Як судити – треба тих,
Співучасників моїх.
Я по виду тільки нечисть,
А нутром чистіше їх!..
Федот
Ну і ушлий ви народ –
Бере острах навіть, от!
Звати іншого уродом,
Коли більший сам урод.
Взагалі російський люд
На розправу хоч не лют,
Доведеться все ж, хлоп’ята,
Учиню над вами суд.
Цар
Пощади мене, стрілець!
Я – мерзотник! Я – скопець!
Я сошлюся у Воронеж,
Я пошлюся у Єлець!..
В Магадан не треба, ах,
Це мені не по роках:
Поки я туди доїду,
Встигну дуба дати, жах!
Генерал
Визнаю́ свою вину.
Міру. Ступінь. Глибину.
І зіслати мене про́шу
На поточну десь війну.
Нема війн – я все прийму:
Каторгу, або тюрму.
Але бажано – у липні,
І ще бажано – в Криму.
Баба Яга
А куди ж мене, вдову?
Хіба тільки що в Хіву!
Я і так вже на відшибі –
Далі нікуди! – живу...
Для вдовиної душі
Підійшли би Тетюші!
Там бо, в сенсі медицини,
Трави надто хороші!..
Федот
Вас посадимо в баддю,
В море кинемо – й адью!
Обійдетеся й баддею,
Не давати ж вам ладдю!
І неси вас океян
Аж на острів на Буян!
Ну, а щоб не здичавіли,
Ось вам мій старий баян.
Правда, він – моя вина!
Щось не грає ні хріна,
Та культура ж вам потрібна,
Хоч ніяка хай вона!
Царівна
Що стосується царя,
Хай він їде за моря.
А мені його проблеми
Глибоко до ліхтаря!
Він покараний, злоді́й,
За підступність і розбій.
Це ж бо він, упир проклятий,
Заважав дочці своїй!
Слава Богу, молодець,
Узурпатору кінець,
І ми можемо сміливо
Вирушати під вінець!..
Федот
Я би радий, та в дому
Дві дружини – йди в тюрму!
Пропонуй цю шлюбну схему
Нежонатому кому!..
Нянька
В тебе розуму нема?
Рибка в сіть пливе сама!
А не всім таке от щастя
Дістається задарма!
Чи ти думаєш, скоріш,
Женихів в царівни – шиш?
Там у списку кандидатів
Є хлоп’ята не дурніш!
З хвилюванням у крові
Всі чекають візаві,
Конкуренція така там –
Прям хоч дустом їх трави!
Вчора сватався квартет:
Турок, грек, араб і швед,
Так отримали з порога
Негативний паритет!
А для жебрака стрільця –
Пиха ця не до лиця.
Дурень, забирай царівну –
І тягни вмить до вінця!..
Федот
Турком я не був повік,
Я – сімейний чоловік.
Ми з Марусею моєю
Не розлучимось повік!
Царівна
Що ж, не можеш тобто ти
Горю тут допомогти?
Але ж я дочка царева
Як-не-як! Тож не крути!
Коли я не залучу
Від тебе чого хочу,
Ти підеш до ката в лапи
Прямо звідси! Не шучу!
Нянька
Ох, гаряча! Де – хто б знав –
Того ката нині взяв?
Він, як скинули корону,
Тут же миттю тягу дав!
Треба – не дражни біду –
Бути з натовпом в ладу:
Деспотизм не в моді зараз,
Демократія в ходу.
Їхала б і ти звідсель
В той... ну, як його... в Бруссель,
Раз така вже відбулася,
Вибачаюсь, карусель!
Ти пробач їй, тет-а-тет,
В неї розум – вінегрет,
І думки, від книг, напевно,
Стали задом наперед.
Начиталась тих Дюма –
Ось і розуму нема!
Переказиться потроху –
Заспокоїться сама!..
Федот
Кинь, царівна, не кряхти!
І мослами не хрумти!
Що любов у нас не вийшла,
Ти мене за те прости!
Але з боргом – так скажу –
Я ніколи не дружу,
Я тобі в твоїм нещасті
Якось вже допоможу!
Я від Тули до Торжка
Обнишпорю до вершка,
І хоч з дна тобі морського,
А добуду женишка!
Царівна
Згодна я!.. Тільки отож:
Не будь-хто тут буде гож.
Чоловіка дуже хочу,
Щоб на тебе був хоч схож!
Хай він швець там, або жнець,
Грав на дудці, хай їй грець,
У мене одна умова:
Щоб близнюк твій, молодець!..
Федот
Мрію цю, дружок, твою
Я врахую, як свою,
Хоч такі всі екземпляри –
Не в Росії, а в раю.
Та і з розумом пітьма –
Дублікатів тут нема.
Сподіваюся, що все це
Ти помітила сама.
Ну, та слово молодця
Все ж не рідше холодця:
Близнюка я роздобуду,
Раз вже я пообіцяв!
Гей, чесни́й народ, привіт!
Пики вийми-ка з борід!
Тут у нас не панахида,
Вже достатньо панахид!
Нам тепер не сльози лить,
А співати й меди пить!..
Ану стань переді мною,
Те-Чого-Не-Бачив-Світ!..
Голос
Я давно вже тут стою,
У ґаночка на краю,
І чекаю, як закінчиш
Ти нараду там свою!..
Федот
Пригости чесний народ
Від заморських-то щедрот!
Чай, вони такої їжі
Зроду і не брали в рот.
Пропонуй їм наяву
Самаркандську цю халву,
І турецьку цю фісташку,
Навіть перську цю айву!
Став на стіл усе підряд:
Шоколад і мармелад,
І голландську цю грудинку,
І чухонський сервелат!
Не забудь швейцарський сир,
Той, який весь ніби з дір!
Закоти бенкет на славу,
Ще яких не бачив світ!
А якщо попросить хто
Бражки грамів так приблизно сто –
Так і бути!.. Нині можна!..
Бо є за що, так?.. А то!..
Скоморох-потішник
На бенкеті був, не вру,
Їв зернисту там ікру.
Пров їв плов,
Філат їв салат,
Устин їв галантин.
А Федот-стрілець
Їв гірчицю й холодець.
А як з’їв він холодець,
тут і казці кінець!
А що казка дурна –
оповідача вина.
От зловити б пацана,
надавати стусана,
Та не можна аж ніяк –
адже дурень він, вахлак!
А у нас споконвіків
вже не судять вахлаків!..
|
