Обсипав ліс свої вершини,
Понуро сад схилив чоло.
Дмухнув сіверко на жоржини,
Морозом квіти обпекло.
І в пелюстках зчорнілих саду,
Серед загиблих лиш одна,
Одна лиш ти жива, трояндо,
Царице квітів запашна.
М. Зірко
1966