|
Місяць дзеркальний пливе по пустелі блакитній. Трави в степу промочила волога вечірня. Мова уривчаста, серця хода марновірна. Тіні аж он вдалині потонули в долині. В ночі оцій, як в бажаннях, усе меж не знає, крила ростуть навіть в прагнень, що легші повітря. Взяв би тебе і тако́ж полетів би без цілі, світло забравши й залишивши тіні розмиті. Друже, чи можна томитись в журбі непосильній? Як не забуть хоч на мить ті колючі тернини?! Трави в степу просочила волога вечірня. Місяць дзеркальний біжить по пустелі блакитній.
|