У сяйві ніч. Під місяцем наш сад. Тремтіли
В темряві – відлиски вітражів.
У залі грав рояль, і струни в нім бриніли,
А в нас – палкі серця, на твій озвавшись спів.

В знемозі і в сльозах, ти до зорі – співала,
Що ти одна – любов, що іншої – нема,
Й кортіло – жити... – й так, щоб пісня не страждала,
Тебе – обнять, кохать і – плакать, крадькома!

Минуло – літ!.. – Нікчемних, надокучних,
І ось – крізь тиху ніч – твій голос чую знов,
Й вібрує і бринить – у співах, щемних й звучних,
Що ти, одна, – життя, що ти, одна – любов!..

І що образ – нема, а в серці – й сліду муки,
Що є – одна мета, що іншої – нема:
Аби – розчулено – в бентежні вірить звуки,
Тебе – обнять, втішать і плакать, – крадькома!
Юрій Отрошенко2012