|
На зорі ти її не буди, На зорі вона мило так спить; Ранок груди їй тихо студив, На ланітах яскраво пашить. І подушка гаряча її, І гарячий, що втомлює сон, І, чорніючи, на рукаві Коси стрічками створюють фон. А учора ще, біля вікна Довго-довго сиділа вона І за грою дивилась сумна – Місяць мчав краєм хмар полотна. І чим місяць яскравіше грав, І свистав соловей голосніш, Все блідіш її вигляд ставав, Серця біль був сильніш і сильніш. Ось на грудях чому молодих, На ланітах так ранок пашить. Не буди ж ти її, не буди... На зорі вона мило так спить!
|