|
На світанні хай солодко спить! Не буди на світанку її! Ранок в неї на грудях пашить і палає на ямочках щік. Розморив її стомливий сон. Он подушка вся жаром пала’. До плечей білосніжних обох Її чорне волосся спада’. Вчора ввечері біля вікна довго-довго сиділа вона. Їй подобалась місячна гра – як він в хмарах пірна́ й вирина́. І чим довше тривала та гра, чим гучніш соловейко співав, тим блідіше ставала вона, ще й у серденьку біль калатав. Тим-то в неї на ямочках щік і на грудях цей ранок горить. Не буди на світанку її! На світанку хай солодко спить!
|