На зорі ти її не займай, Хай солодкі додивиться сни, Хай всміхнеться їй щастя розмай, Не торкайся її таїни. Від зорі, що горить у вікні, Все цвіте на картатім рядні. Й груди, й губи – немов розцвіли, Коси, стрічками, поруч тягли... А ще з вечора – біля вікна Довго-довго сиділа вона, Й милувалась, як все не вгавав Місяць, з нею у піжмурки грав!.. А світлішало місячне тло Й соловей голосніше співав, Все бліднішало юне чоло, В серце, хвилями, щем набігав!.. З того так на обличчі цвіте І на грудях заграва горить!.. Не збудити б!.. Всі справи – пусте!.. Хай хоч трохи ще мила поспить!..
|