На зорі ти її не займай,
Хай солодкі додивиться сни,
Хай всміхнеться їй щастя розмай,
Не торкайся її таїни.

Від зорі, що горить у вікні,
Все цвіте на картатім рядні.
Й груди, й губи – немов розцвіли,
Коси, стрічками, поруч тягли...

А ще з вечора – біля вікна
Довго-довго сиділа вона,
Й милувалась, як все не вгавав
Місяць, з нею у піжмурки грав!..

А світлішало місячне тло
Й соловей голосніше співав,
Все бліднішало юне чоло,
В серце, хвилями, щем набігав!..

З того так на обличчі цвіте
І на грудях заграва горить!..
Не збудити б!.. Всі справи – пусте!..
Хай хоч трохи ще мила поспить!..
Юрій Отрошенко2012