Убога мова в нас! Хотіти й не могти, – Ні друзям, ні чужим не перекажеш ти Того, що в грудях б’є, немов прозорі хвилі. І марна вся жага невтолених сердець, І перед вічною оманою мудрець Схиляє сивину в несилі. Спроможен тільки ти, поете, в слушну мить Крилатим звуком слів схопити й закріпить І темні сни душі, і трав зникомий запах. Так для безмежності лишивши діл земний, Юпітерів орел сяга височини Й раптових блискавиць приносить сніп у лапах.
|