|
Як хмурно, сумно восени, холодні дні в глухій тривозі. В якій безрадісній знемозі у душу просяться вони! Але є дні палкі, як кров, – в мережі золотих узорів шукає осінь ярих зорів, жагучих забагів – любов. Мовчить, соромлячись, печаль, визивне лиш сміється грішно, а тій, що завмирає пишно, уже нічого їй не жаль.
|