|
Знову туди, де море вогнів, знову туди, хоч тоскно мені. Світить прожектор, фанфари звучать, публіка жде – сміливіш, акробат! Зі смертю я граю – одчайдушний мій трюк! Все завмирає, все змовкає навкруг. Підвладні скрипці, дами ойкнуть... та жах втоплять в усмішці: «Смілий жарт!» Так, я блазень-циркач! І тільки! Так пани мене звуть для втіхи. Як далекі вони, гордовиті які, що повік не дадуть руки. Смичок спинився, і мелодія скінчилась. Мій кінь, мов птиця, по колу мчиться; дощем духмяним на манеж летять букети... Пройшов мій номер, і цирк заснув. І знов я одинокий, як і був. Упали з квітів на пісок пелюстки. На всьому світі я самітній такий. Крізь ніч і холод йти мені одному, ніхто ніколи не освітить пітьму. Бездомне серце сиротливо щемить. Чи хто знайдеться, щоб мене полюбить! Живу не в ласці, біль в душі та журба. Завжди буть в масці – моя судьба!
|