|
Так здавалось колись, наша зустріч не скоро, Неосяжно великою видавалась Земля, Від печалі до радості ріки і гори, Від печалі до радості ліси і поля. Я відлунням би став, щоб примчати до тебе, і крізь мідь листопаду, і крізь срібло зими, Від печалі до радості довго їхати треба, Довго треба летіти і махати крильми. Але зникла і відстань, й перешкод нема жодних, Зустріч нам нагорода, і знов поруч ти. Від печалі до радості один лише подих, Від печалі до радості руку лиш простягти.
|