|
З якимось жахом друзів смерть своїх Забути ми жадаємо скоріше. І виправдовує лише одне нас всіх, Що смерть і нам в потилицю теж дише. За те, що в нас життя буяє хміль, Ми наче каємось, хоча й не винуваті. І, може, ця провина й є та біль, Святая біль і гіркота по нашім втратам...
|