|
Багато років вже я прожив, Не здивувати вже нічим. Іуду я саджав до пекла. І я творив, і я любив. Жінок кохав і був їм любий, Багато на мені гріхів. Але ненависть забувати Я й досі так і не зумів. Щасливий, що до узголів’я Ненависті, її могил З пробаченнями та з любов’ю Не підійду. Так не робив, І не забуду, не пробачу. І, вдалині від усього, Я не шукаю знову Раю, Доволі Пекла вже мого.
|