|
Тут під небом чужим ніби гість я незваний. Клином в небі летять в рідний край журавлі, Серце рветься з грудей за ключем-караваном І підранком душа проводжає птахів... Білий клин промайне над скорботи Хрестами, Над згвалтованим краєм полів і церков. На зворотнім шляху журавлина та зграя До гніздів’їв своїх все ж повернеться знов. Дощ осіннній й туман, і негода, і сльота. Вид похмурий людей, і сумний вид землі... Серце плаче, його роз’їдає гіркота. Не кружіть наді мною брати-журавлі... Ні, чудес не бува – журавлем я не стану Та й гніздо родове зникло в адськім вогні... Чи колись повернусь, достеменно не знаю, Чи під небом чужим, залишусь назавжди.
|