|
Воду життя – дар заповітний Я п’ю і п’ю і не нап’юсь, І радості, і горя житні Шматки ламаю і ділюсь З цим небом, з річкою цією І з віком сивини своїм, З мовою – мами і моєю, Без неї – був би я німим. Звалити не змогла зенітка Мене з небес в далекі дні. Лишилася років скоринка... Скільки тягнути ще мені?!.
|