|
Світить неопізнана зоря, Знову ми відірвані від дому. Знову розділяють нас міста, Злітні смуги вздовж аеродромів. Тут все у туманах і дощах, Завжди на світанку прохолода, Тут на нерозвіданих шляхах Доля невблаганна, як погода. Надія – мій компас земний, А успіх – як приз за хоробрість, А піснею душу відкрий, Щоб світ став веселим і добрим. Ти повір, що у розлуці все Враз стає змістовнішим одразу, Темні хмари вітер рознесе І здаються крихтами образи. Треба лиш навчитися чекать, Бути завш спокійним і упертим, Щоб не забувало посилать Радощі життя нам у конверті. Надія – мій компас земний, А успіх – як приз за хоробрість, А піснею душу відкрий, Щоб світ став веселим і добрим. Не забути б нам ким ми були, Все, що ми скоріш не доспівали, Рушниками вбрані образи, Очі, що колись причарували. Знову розділяють нас міста, І розлука полосує мрії В небі неопізнана зоря Світить, наче пам’ятник надії. Надія – мій компас земний, А успіх – як приз за хоробрість, А піснею душу відкрий, Щоб світ став веселим і добрим.
|