|
Нащо ви мені руки зв’язали, Пелюшками мене сповили, Шлях до щастя навік заказали, З перших днів на журбу віддали? Ще носити мені не минеться І кайданів усяких, і мук; Скільки їх за життя обвинеться Коло серця, ярливих гадюк! З часів давніх нерушні звичаї, Сподобання та примхи людські, Припис моди на всякі случаї, – Ох, які вони будуть тяжкі! Не держіть же хоч змалку в неволі, Грудьми повними дайте зітхнуть, Щоб хоч дітство колись, в лютім горі, Добрим словом я міг спом’януть!
|