|
Хоч би прошепотів мені щось з-за плаща дощу, затертого на згинах, і осені, що дивиться назад, в той бік, де буде холодно і зимно, а, може, уперед, за ту просту межу, де бути ще не маєш права. Куди пішов, лишивши на посту свою поодинокість серед правих і незахищеність... І той прихід від втрати болю, недорікуватий, планет на небесах міняє хід і прирікає синтаксис на дати.
|