|
Не запасти терпіння на віки, як сірники чи сіль, або мозолі. І Повзусе (то назва у ріки), текла собі, не зв’язуючись з болем. Нам не давали плавати, до грат, вивчати дно, живу шукати воду. В полон нас забирала рідна рать, ми з волею не бачилися зроду. Билиця шила одяг, міф кроїв, найменше було нас, нас було двоє. Від тих часів лишився тільки пил на дзеркалі, що загубило Трою.
|