|
Так вже сталося: ніколи в житті я не мала письмового столу. Втім, не шкодувала про це. За кухонними писалися вірші – і перший, грубо збитий, він весь був у фарбі через безліч ремонтів, стріляв цвяхами: б’єш молотком по одному залізному шипу – інші рвуться назовні. Тож, я писала з молотком у руці. Разом з ручкою та папером, він був знаряддям мого виробництва. А щодо користі, то я навчилася забивати цвяхи по саму головку, що потім, звичайно, було у пригоді. Я й досі тримаю молоток неподалік, щоб мати його під рукою, коли треба виправити деякий вірш для відправки його адресату.
|