|
Іона, що жив в утробі кита три дні й три ночі, так і не зміг відчути себе як удома, напам’ять вивчити китові ребра законів нової держави, збагнути, чого в велетенській туші більше: доброго чи поганого – йому заважала тряска, погана видимість і сморід. До того ж доводилося крутитися дзиґою, коли так хотілося стати, нормально сісти, лежати, ходити. І ще дошкуляв шум, який не давав Іоні зосередитися на осмисленні цього дивного даху. Його очі нагноїлися, зуб на зуб не потрапляв, руки й ноги тремтіли від марних зусиль знайти опору. Щодо кита, він продовжував, хай би там що, гратися в безодні, пускати фонтани і куштувати планктон – квартирант його хвилював не більше численних паразитів. Але час настав, і кит виплюнув Іону з усіма його скаргами. Тому б уже радіти, а він продовжує журитися, твердить, що кит – то дрібниця, а він важливіший, Іона, тому що містить у собі кита.
|