|
Три місяці зими, як три свічки невпинні. Гробар шматком пітьми знайому тягне скриню. Там азіатський грип та інша медицина. І мокрий сніг – налип, прикраса домовини. Не дай померти Бог в таку-от пору року. Сурма як некролог волає геть високо. І люди в метушні спинитися не в змозі, летять на Суд Страшний по головній дорозі. Навіщо, друже, жив, з життя пішов довільно? Гірку п’є старожил на панахиді спільній. І невиразне скло являє задля джазу негоду як число дерев, що збиті разом. Що, стиснувши ряди, тремтять серцеподібно, як здогадка, що ти нікому не потрібний.
|