|
Сплив русалковий сміх в бульбашках лимонаду, танцмайданчик, як жовта троянда, в багні. Якщо погляд убік – хвилеріза громада, потім довгії хвилі лише вдалині. Я читати навчилася з нотного стану, мені друга октава бувала взірцем для письма і для співу, що виникли рано між землею і небом, початком, кінцем. Між пітьмою і світлом, де сніг, листопади, де і нота раптова, і слово сліпе. Висоти з глибиною хотіла... тривати, між Харибдою й Сциллою вести себе. Змовк русалковий сміх в бульбашках лимонаду, поміняли свої імена кораблі. Вже нічого немає – ні дому, ні саду, тільки самі рядки, що себе вберегли.
|