|
Рветься вітер на згинах, і рветься по шву, він потертий, змарнілий як давнішні гроші. Йому краще, коли виє ніч, і луну чути кожному, десь у селі незаможнім. Коли дія тупцює, бариться, тремтить за себе, за повітря, коли не бажає розкривати секрет у краю Гесперид, де зітхання не видих, а страх упізнають. Вже давно мені дихати нічим, давно видають мені кисень в аптеці сусідній. Ось такої ціни здобувають руно золотавих хмарин на емалевій сині.
|