|
В Палестині темніє довго, мале зореня наче хрущ точить небо допізна. Старожили волають «рушаймо!», але паляниця у них залишається прісна. До морської солі байдужі вони, загнивають плоди в них на гілці високо. Я жила в цьому світі, він нащо мені? Слух у мене слабкий, і не влучне око. Я ходила туди, куди ходу нема, я носила свій хрест, плюючи на моду. Обіцяли зламати мені хребта, шкіру зняти і винищити породу. Я зносила сталевих сім пар чобіт, стерла посохів сім на чужому пленері. Течію трьох доріг дослідила крізь піт, і простукала вщент навкруги всі двері. Якщо хтось вже забув, що таке пітьма, нагадаю йому, ставши зоряним тілом. Ось освітлена площа: на ній зима і Святе Сімейство в одязі білім.
|