|
Ви́гнанець дивився на зірки, в нього, мабуть, хвора голова. А в саду гуляють, у ріки продають безвартісні слова. Тож, кому потрібен блудний син, друг підвалів, ям, сумних подій. Скільки жити ще, коли один? Скільки ждати ще, завзятий мій? Скільки ще поетом бути – ніч, ранок, днів кінець, початок дня? В тернах неба зерна протиріч має розклювати пташеня. Має він любити ці вогні, синє-синє світло, з ліхтаря. «Так, так, так» говорячи, «ні, ні», як Євангеліст або зоря. Наче зірка чи Євагеліст згадує Христове світло, те, де ізгой, знедолений лінгвіст завжди згоден на пусте святе.
|