|
Померз ковчег, барак, свідомість, свідки. Знесла яйце зозуля полохлива, і зозулює по кутах, нізвідки. Серед буяння, чи мета можлива? Чи сенс можливий? Неможливий, мабуть. Загнулася зима за небокраєм. Полон повсюди, тінь лише на мапі, бо в межах фронту дерева немає. Все кинуто на ходики; цікаво рахунок б’є зозуля гегемонам, а ті, хто ні, без права геть, без права стіни якоїсь, певного заслону. Лунають двері, стукає віконце так гучно, що не витримає серце. Життя крихке, мов зуби у альфонса. Стікають очі сумно на виделці. Тож, нагодуй зозуленя з пружини, тож, закидай у чорну дірку разом всі жарти непритомної дитини, обібраної остаточно часом.
|