|
Ходжу хмільний. завжди хмільний. Та не вино за це виню... Хмільний від штори в квадраті вікна, вікна, звідкіль мені посміхалась вона, від білих скель над морем, що в спеку-жарінь її сховали в тінь. Говорять всі, що з путі я зійшов, що п’ю багато я, – мене ж п’янить любов, яку зустрів весною. Хмільний без вина від вулиці, якою пройшла вона. Хмільний від штори в квадраті вікна, вікна, звідкіль мені посміхалась вона, від білих скель над морем, що в спеку-жарінь її сховали в тінь. За всіх плачу́, а сам не п’ю, то регочу, то сльози ллю. Не пив вина, а п’яний знов. Пішла вона, моя любов... Хмільний від штори в квадраті вікна, вікна, звідкіль мені посміхалась вона, від білих скель над морем, що в спеку-жарінь її сховали в тінь.
|