|
Казкою з дивної небуді, білі наснилися лебеді, в ірій збираються лебеді, а мене не беруть. Миті очікувань трепетні, що принесуть мені лебеді, хмарами білими-білими лебеді мимо пливуть. Мчу назустріч вітрам, у незвідане рвусь. Та на березі сам я зостатись боюсь – і зостаюсь. Може, зустріли ви, лебеді, Милу в ранковому леготі! Де я знайду її, лебеді! Ви порадьте мені! Чуєте, білії лебеді? Ви розкажіть мені все тоді – Зверху видніш, білосніжнії лебеді. Зверху видніш. Мчу назустріч вітрам, у незвідане рвусь. Та на березі сам я зостатись боюсь – і зостаюсь. Що ж ви, замріяні лебеді. Знову зникаєте в небуді. Щастя урочите, лебеді, А, може, печаль! Миті очікувань трепетні, Що за прикмета ви, лебеді. Здавна закохані лебеді В сонячну даль. Мчу назустріч вітрам, у незвідане рвусь. Та на березі сам я зостатись боюсь – і зостаюсь.
|