|
Дощ невпинний ніч усю йшов, і мороз ударив-таки. Зранку ожеледиця знов, крижані хідники. В двірників чи солі нема, чи ледачі ті двірники. Зовсім ніг земля не трима. Крижані хідники. А містом люди ходять туди-сюди і в ожеледиці не бачать біди. І лиш мені так дошкуляє зима. А чи не я в усьому винна сама? А люди впасти не бояться ніяк, це тільки я, немов по линві мій шлях. – Та не впади ж, – попереджає зима. А може, це собі тверджу́ я сама. Снилося, що друга знайду, що б мене підтримати міг. Скільки літ одна я іду. Крижаний мій хідник. Дим пливе над шляхом моїм, втрат і розставань дим гіркий. Вже й улітку сняться мені крижані хідники. А містом люди ходять туди-сюди і в ожеледиці не бачать біди. І лиш мені так дошкуляє зима. А чи не я в усьому винна сама? А люди впасти не бояться ніяк, це тільки я, немов по линві мій шлях. – Та не впади ж, – попереджає зима. А може, це собі тверджу́ я сама.
|