|
Все є примарним у світі бурхливому, Мить осідлай ту, що мчить в небуття, Ту, що летить у майбутнє з минулого, Міцно тримай, вона – наше життя. Спокій одвічний навряд чи порадує, Спокій – для древніх лише пірамід. Зірка ж яскраво лиш мить з неба падає, Але ця мить завжди в серці щемить. Світ не спинити, у далеч прямує він, Та не завжди я попутник йому. В чім та ціна, чим же так ризикую я? Миттю одною, що рівна життю. Стріну чи щастя, чи, може, біду якусь, Міцно тримайся за мить із буття, Ту, що так мчить у майбутнє з минулого, Адже вона зветься наше життя.
|