|
У містах – тих, де взимку не видно зарі, За дахами де схована даль, По весні, ніби духи святої землі, Вперто квіти ростуть крізь асфальт. Чи тому, що якась, справді, загадка є На землі в будь-якої краси, Чи тому, що пройшло тут дитинство моє, Я люблю міські квіти – усі. Міські квіти мої, міськи квіти мої! Ось я знову кричу вам крізь грохот і дим: Міські квіти мої, міські квіти мої! Володієте завжди ви серцем моїм. В час, коли ліхтарів в фіолета імлі Цідить світло бруківка нова, Сняться сни про тепло і вологість землі, Про долини, де буйна трава. Може так, як ніхто, розумію я вас, Бо, втомившись давно на бігу, Проклинав я це місто вже тисячі раз, Та повік не покину – в боргу. Міські квіти мої, міські квіти мої! Ось я знову кричу вам крізь грохот і дим: Міські квіти мої, міські квіти мої! Володієте завжди ви серцем моїм.
|