|
Низка однакових років життя То поспішала часом, то тягнулась. Світлом яскравим ланцюг – у шмаття, І напівсонна душа – стрепенулась: «Ні, я не стану травою, землею! Вірте цьому ви, не вірте – я вперта: Там, за фатальною світу межею, В мене сліпучий є шанс на безсмертя... Тінь розірвавши, новий день мине, Іншої відповіді там немає: Пущено в хід час – заради мене, Всесвіт існує – для мене, я знаю. Хай там бурчить сумовитий педант, Хай він всілякими фактами вертить, Іншим – ні за що я вже не віддам Шанс мій сліпучий на вічне безсмертя.»
|