|
Ім’я жадане Наталі Звучить загадкою і сумом. На щедрій болдинській землі Він з нею поруч, з нею в думах. Летять-курличуть журавлі, Мов за коханою голосять. Його нудьгу по Наталі Оберігала тиха осінь. О, Наталі, він знав – пісні коханим сняться. Життя ж, як мить одна, і світ тісний для щастя. О, Наталі, вій знав – твій погляд не погасне. І не твоя вина, що ти була прекрасна. Світ вперше стрів таку любов. Такої світ не знав печалі. Писав він вірші знов і знов. Що тільки їй в душі звучали. Він стільки піт кохав її, Вслухався в далеч ніжних кроків. Він чув у співі солов’їв Ім’я божественно високе. О, Наталі, він знав – пісні коханим сняться. Життя ж, як мить одна, і світ тісний для щастя. О, Наталі, вій знав – твій погляд не погасне. І не твоя вина, що ти була прекрасна. І вже в останню, смертну мить, В диму сум’ять, образ негідних Свою любов благословить Зумів він усміхом привітним. Літа пройшли, минуть віки – Його любов живе між нами, Такі ж дзвенять палкі рядки. Такі ж відлунюють признання. О, Наталі, він знав – пісні коханим сняться. Життя ж, як мить одна, і світ тісний для щастя. О, Наталі, вій знав – твій погляд не погасне. І не твоя вина, що ти була прекрасна.
|