|
Коли зіходить сонце і блакиттю Все небо понад морем овіва, Ми повторяєм звуки, що у світі Приносять нам лиш казку, лиш дива... І музика, прозорістю пропахла, Тече крізь нас у неспокійну даль, А ми удвох, як два великі птахи Чи як одна негадана печаль. Я знов тягну до небосхилу руки, А ти до нього душу тягнеш знов. А світ навкруг – лиш голоси і звуки, Немов його взяла в полон любов. І музика, прозорістю пропахла, Тече крізь нас у неспокійну даль, А ми удвох, як два великі птахи Чи як одна негадана печаль. І море то всміхнеться, то заплаче, У нім живе єство проснеться вмить... А я в думках вертаю все, неначе Свою любов лише зустріли ми. І музика, прозорістю пропахла, Тече крізь нас у неспокійну даль, А ми удвох, як два великі птахи Чи як одна негадана печаль.
|