|
Втрачаю світ, як листя своє – ясень, Коли придуть до лісу холоди. Моя душа, наче довічний в’язень, – Ні з пам’яті не вийде, ні з біди. Втрачаю світ, як дім – втрачає небо, Коли вікно зашторює нам дощ. Майбутнє наше нині ми, як ребус – Навряд чи прочитаємо. Ото ж!..
|