|
У нас, неголосних співців, Рука і серце не дружили. Одне тобі, без зайвих слів, Навіршувало би рядків Давно сердечних і смутило Моїх шумливих ворогів; А інша літо все бруднила Незграбним казна-чим папір, Як присуд долі води з гір Та ще з чорнильниці чорнило За натовпом годин увів. О, твій альбоме чарівливий! З ним лину я до мрій, до снів. Згадаю стільки вечорів Коли, мов друг мій старовинний, Він у минуле повертав! Над ним тебе я уявляв, Його господарю привітний! На сторінках його стрічав Я риси тих, кого друг любить, Кого й моя душа голубить За доброту, за ласку їх, За повне сенсу їх тяжіння До вільно-милого творіння Сестер безсмертно-молодих.
|