|
Славне це море – священний Байкал, славне судно – омулева ця діжка. Гей, баргузине, воруш ну ж бо вал, тут молодцю пливти трішки. Довго тягав я важкі ланцюги, при Акатуї всі гори обходив; друг допоміг: я подався в біги – ожив, відчувши свободу. Шилка та Нерчинськ тепер не страшні, в горах сторожа мене не спіймала, в нетрях хижак не зашкодив мені, куля стрільця – оминала. Йшов я та йшов і вночі, й білим днем, навкруги міст озирався чимало, хлібом жінки частували мене, хлопці тютюн постачали. Славне це море – священний Байкал, славне вітрило – жупан цей дірчастий. Гей, баргузине, воруш ну ж бо вал, чути – гуркоче грім часто.
|