|
Славне море – привільний Байкал, Славний корабель – омульова діжка. Вітри Баргузина, ворушіть мій вал, Плисти молодцеві вже близько! Довго я дзвінкі ланцюги тримав; Худо мені було в норах Акатуя. Давній товариш втекти допоміг; Ожив я, як волю почуяв. Шилка і Нерчинськ не лякають тепер; Гірська варта мене не побачить, У хащях не чипає ненажерливий звір, Навіть куля стрілця – оминає. Йшов я і в ніч – і серед білого дня; Поблизу міст я поглядав пильно; Хлібом годували селянки мене, Хлопці давали махорку. Весело я на соснової колоді Вплав через глибокі річки пускався; Дрібні річки зустрічались мені - Я вбрід через них продирався. У моря мій злякався трохи втікач: Берег великий, а немає ні ночви; Йшов по каминнях – і прийшов нарешті До діжці, повною дресви . Нічого думати, – бог щастя послав: У цьому посуду навіть бик не потоне; Боягуза дістане і на судні вал, Сміливого в діжці не зачепить. Тісно в ній було б жити омулям; Рибки, втіштесь моїми словами: Коли побувати в Акатуї б вам - У діжку полізли б ви самі! Чотири доби я кручусь на хвилі; Вітрилом слугує сіряк вже дірявий, Добрий ж човен попався мені, - Лише на ходу він є мішкуватий. Близько вже бовваніють гори та ліс, Буду спокійно ховатись під тінню; Можна і тут погуляти б, та біс Тягне мене до рідного селища. Славне море – привільний Байкал, Славний корабель – омульова діжка. Вітри Баргузина, ворушіть мій вал, Плисти молодцеві вже близько!
|