|
Ізнов – до цих печальних берегів Мене веде – незнана мені сила. Мені взнаки знайомі ці місця, Я впізнаю навколишні предмети: Ось – млин старий, він геть вже розвалився. Веселий шум коліс – давно замовкнув, Мабуть, спочив – млинар старий! Дочку свою – оплакував він довго! А ось і дуб завітний! В моїх обіймах тут вона схилилась і замовкла! Тут все – серцю миле й на згадку наводить Про юності кращі години і дні. Колись отут мене стрічала, Свободного – свободная любов! Обох нас – блаженство і щастя спіткало, На жаль, – не надовго прийшлось нам воно Пройшли незворотньо дні радощів світлих, Тяжке горювання на серце лягло! Ой, сам я, безумний, згубив своє щастя! Було ж – і близьке, і можливе воно! Було ж – і близьке, і можливе воно! Тут все мені миле й на згадки наводить Про юності кращі години і дні - Колись – отут мене стрічала, Свободного – свободная любов! Отут, в цьому місці, У щасті кохання - Турботи і горе, і все – забував я! Тут все мені миле й на згадку наводить Про юності кращі, найкращі чуття! Найкращі чуття! Блаженство – життя!
|