|
Ах, що там на річці – примара чи ні: Білим куриться димом і сяє металом на сонці? Ах, що таке чується там, в далині. Звуки ці, мов солодка знемога, назустріч летять! Передчуття не підводять мене, Підло не зраджують очі. Буцімто лебідь по хвилях пливе – Білий іде пароплав. А край поручів там, на палубі, ще Хтось сміється, і плаче, й махає хустинкою радо! Лагідний вітер весняний несе Мені в голосі ріднім знайому знемогу навстріч. Передчуття не збрехали мені, Підло не зрадили очі. Ту, що я бачив колись уві сні, Гостею навстріч несе пароплав! Спущені східці – юрба попливла: Пасажири, матроси, прощання і зустрічі, гомін. Квіткою серед юрби розцвіла Дивноока красуня, що серце взяла у полон! Передчуття не збрехали мені, Підло не зрадили очі. Горло здавило, я весь у вогні, Ніби по серцю іде пароплав!
|