Частина першаЇхали ведмеді На велосипеді. А за ними кіт Навпаки сидить. А за ним комарики В кульці, мов ліхтарики. А за ними паця Верхи на собаці. Леви на кобилі, Вовк в автомобілі. Зайчики В трамвайчику. Жаба на мітлі... Їдуть, посміхаються, Пряники гризуть. Раптом з підворіття Грізний хуліган, Лячний, величезний Пан Тар-ган! Пан Тарган, пан Тарган, Пан Тарганище! Він гарчить, він бурчить, Вусом водить та кричить: «Почекайте, постривайте, Я вас миттю проковтну! Проковтну, проковтну, не помилую!» Звірі затремтіли, Переляк схопили. Два вовки здуріли, Один одне з’їли. Крокодил зітхнув, Жабу проковтнув, А слониха вся зомліла, Їжака ледь не вдавила. Тільки раки-небораки Не бояться бою-драки: Хоч задкують, та повзуть, Грізно вусами трясуть Та кричать вусаневі пихатому: «Не гарчи, не гомони! Ми так само вусані, Вусами віддавна Ми трясемо вправно». Та задкуючи швидше подалися. І сказав гіпопотам Крокодилам та китам: «Хто нахаби не боїться Та боротися згодиться, Я сміливцеві такому Двох жабок віддам із дому, Щиро шишкою з лісу віддячу я!» «Не злякались ми його, Злого велетня твого: Зборем іклами, зубами Та копитами його!» І веселою юрбою Звірі рушили до бою, Та як стріли вусаня (Ай-ай-ай!), Повтікали навмання (Ай-ай-ай!), По лісах, по полях поховалися, Бо Тарганових вусів злякалися. І гукнув гіпопотам: «Що за стид, що за страм! Гей, бики та носороги, Повилазьте-но з барлога, Лиходія на роги здійміть-но вже!» Та бики і носороги Відмовляють із барлогу: «Лиходія ми б на роги, Тільки бідні будуть ноги, Шкіра теж зараз дечого коштує». Тож сидять та тремтять у лісочку, За купинами, у холодочку. В кропиву крокодили забилися, У канаві слони схоронилися. Тільки то й чутно, як зуби бубнять, Тільки то й видно, як вуха тремтять. Мавпи ж речі похапали, У валізи поскидали Та скоріш навтікача, У квача. І акула геть пірнула, Тільки хвостиком майнула. А за нею каракатиця Покотилась відступатися. Частина другаОтже став той Тарган всім володарем, Над лісами й полями господарем. Підкорилися звірі вусатому. (Щоб йому провалитись, триклятому!) А він поміж ними прогулюється, Золочене черевце похитується: «Принесіть-но мені, звірі, дитинчат своїх, Я сьогодні їх з вечерею їстиму!» Бідні, біднесенькі звірі! Виють, ридають, ревуть! В кожнім барлозі Та в кожній печері Злого нахабу клянуть. Та чи змогла б якась мати Легко від серця віддати Своє ненаглядне дитятко – Ведмежа, вовченя, слоненятка, – Щоб безсоромне опудало Бідну малечу марудило! Плачуть вони, побиваються, З малюками навік прощаваються. Але ранком на цю гру Пристрибала кенгуру, Споглянула вусаня, Закричала навмання: «Та хіба ж це злий тиран? (Ха-ха-ха!) Звичайнісінький тарган! (Ха-ха-ха!) Це ніякий не пан, тарганець малий! Кривонога комаха, прусак рудий. Чи не встидно вам? Не досадно вам? Ви зубасті є, Ви ікласті є, А малявочці ви вклонилися, А комашечці підкорилися!» Налякались бегемоти Та й шепочуть: «Що ти, що ти! Ти іди собі скоріше, Щоб не було поганіше». Тільки раптом з-під листочка, Та із синього лісочка Перший у кузьках знавець Прилітає горобець. Скік та скік, Та чик-чичирк, Чики-рики-чик-чичирк! Взяв та й дзьобнув він таргана, І не стало злого пана. По заслузі лихому дісталося, Навіть вусів його не зосталося. Як зраділи, як зраділи Всі появі горобця! І вітають, прославляють Видатного молодця! Осли йому славу по нотах співають, Цапи бородами шляхи підмітають, Барани, барани Всі б’ють в барабани, Сичі-сурмачі – сурмлять! Граки – з каланчі – кричать! Кажани на даху не сидять, Хустки у танку майорять. А слониха теж франтиха Танцювала всім на втіху, Що аж місяць застогнав, В небі похитнувся Та на бідного слона Стрімголов метнувся. От була тоді робота – Місяць витягти з болота Та гвіздками до небес прицвяховувати!
|