|
Сонце в небі пропливало – І за хмаркою пропало... Глянув зайчик із вікна – А на вулиці пітьма. А сороки білобокі Стали по полях скакати, До журавликів кричати: – Горе, горе! Сонце з’їв Крокодил з чужих країв! Стало темно, вір – не вір, Що не можна йти надвір. Хто на вулицю попав – Той пропав чи заблукав. Плаче горобець сіренький: – Вийди, сонечку, швиденько! Нам без сонечка ніколи Не знайти зернинки в полі! Плачуть зайці на галявці: Заблукали в темноті, Їм додому не дійти. Лише повзають в пітьмі Вирлоокі раки. Та скажені злі вовки Виють у байраку. Вранці-рано два барани Стали стукати до брами: – Тра-да-да, тра-да-да! А вставайте, бо біда! Гей, ви, звірі, вирушайте, Крокодила подолайте, Щоб він пащу розтулив, Сонце в небо відпустив! Ті ж бояться вирушати: – Як з таким нам воювати? Він зубатий, злий, і, певне, Він нам сонця не поверне! Та й побігли до ведмежого барлогу: – А виходь-но ти, ведмедю, на підмогу! Годі лапу тобі, ледарю, смоктати – Треба сонечко іти рятувати! Та ведмедю воювати неохота, Ходить, бідний, він довкола болота, І реве він, ведмідь, і ридає, Ведмежат із болота гукає: – Ой, куди ви, товстоп’ятії, згинули? На кого, мене, старого, покинули?.. І ведмедиця в болоті блукає, Ведмежат під корчами шукає: Ой, куди ж ви, куди ж ви пропали? Може, в рівчак десь упали? Може, собак ви спіткали, Й вони вас в пітьмі покусали?.. – І весь день вона пущею бродить Та ніде ведмежат не знаходить, Лише сови у хащі гукають, Очі жовті свої витріщають... Тут зайчиха вибігала, До ведмедя промовляла: – Сором, дядечку, ревіть – Ти ж не заєць, а ведмідь! Тож піди мерщій, кудлатий, Крокодила ти подряпай, Прочуханки дай добряче, Сонце забери гаряче – Вгору знов воно злетить Та у небі заблищить. Малюки твої кудлаті, Ведмежатка товстоп’яті, Вмить примчаться та гукнуть: «Здрастуй, діду, ми вже тут!» І встав ведмідь, Поспішив ведмідь, До зеленої річки Побіг ведмідь. А у річці тій крокодил лежить, А в його зубах Не вогонь горить – Сонце ясне, Сонце крадене! Підійшов ведмідь тихенько, Штовхонув його легенько: – Чуєш, злодію лихий, Виплюнь сонечко мерщій! А як ні – гляди, спіймаю, Всі кістки переламаю! Будеш ти, нечемо, знати Наше сонце викрадати! Бач, порода розбишацька – Хапнув сонце з неба хвацько, Черево напхав тихцем І розлігся під кущем – Та іще спросоння хрюка, Як вгодована свинюка! Світ у темряві лежить, А тобі і не свербить! Та регоче злий нахаба Так, що сипле листя з граба: – Я ще й не таке утну! Схочу – й місяць проковтну! Не стерпів ведмідь, Заревів ведмідь І на ворога злого Налетів ведмідь! Вже ж він м’яв його, Й лупцював його: – Подавай сюди наше сонечко!!! Налякався крокодил, Закричав що було сил, А із пащі зубатої – ах! – Сонце вивалилося В небо викотилося, Та й побігло по кущах, По березових гаях! Здрастуй, сонце променисте, Здрастуй, синє небо чисте! Стали пташки щебетати, За комашками літати, Стали зайці на галявці Веселитись та стрибати! І дивіться: ведмежата, Мов веселі кошенята, До кудлатого дідуся Як примчаться, як гукнуть: «Здрастуй, діду, ми вже тут!» Раді білки й зайченятка, Раді хлопчики й дівчатка, Обнімають та цілують клишоногого: «Красно дякуємо, діду, вам за сонечко!»
|