|
Я вночі розплющив очі, – Ковдра з мене як не скочить, А за нею простирадло З ліжка дало раптом драла, Потім подушка, я бачу, Наче жаба, долі скаче. Хап за свічку – Свічка в пічку! Хап за книжку, а вона Шусть під ліжко – От чудна! Хочу випити я чаю І за стіл собі сідаю. Самовар від мене скаче, Переляканий неначе. Що це сталось? Через що Все в кімнаті Плига, скаче, Мчиться вихром, Так, неначе Тут у хаті загуло? Черевики за штанами, Скатертина за шклянками, Пиріжки за сорочками, Сорочки за панчішками, Самовар за чайником, – Все вихриться, Крутьмя мчиться І несеться сторчаком. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Рано-ранком на світанку Лапки миють мишенята, Цуценята, кошенята, І жучки, і павучки. Тільки ти не умивався І брудний такий зостався, Що втекли від тебе всі І панчохи і штанці, Я – великий рукомийник, Славнозвісний Мий-до-дір, Нема в світі мені рівних, – Я над всіми командир. Як притупну я ногою Та покличу вояків, – Зараз грізною юрбою Рукомийники сюди, – Обіллють тебе водою Та шубовснуть – ось гляди! – Просто в річку головою, Щоб брудний ти не ходив. Мийдодір як гупне в миску, Наче кряче барабан, Звідусіль несеться з свистом Та стриба дибка юрба. Скік щітки мені в волосся, Де болото завелося, Та шкребуть, теруть, шарують, Примовляють та жартують: «Сажотруса миєм, миєм, Зробим чистим, зробим білим, Сажотрус наш буде, буде Такий любий, як всі люди!» Тут і мило враз за діло: Усе личко забілило, Терло, пінилось, шипіло, Як оса кусало тіло. А оті скажені віхті Мене дряпали, як нігті. Ой, чи бігти, чи не бігти? З переляку я тікаю, А за мною ціла зграя По вуляцях, по майданах, По бруківці, по парканах, – Тут назустріч ненарочком Мій гарненький крокодил: Він з дочкою і синочком По садочку проходив, В рота щітку, Наче скибку, Проковтнув І не моргнув, – Потім він як загарчить На мене, Та ногами тупотить На мене: «Геть додому ти мерщій, – Він кричить, Та лице своє умий, – Тупотить. Бо на тебе як ступну, – Він кричить, Роздушу і проковтну!» – Тупотить. Як подався я додомоньку тоді Та прибіг до рукомийника сюди. Милом, милом, Скільки сили, Умивався, шарувався Я без краю, без кінця, Щоб одмило Аж до біла Бруд, болото Все достоту З мого чорного лиця.
|