|
Жива я музикою.Вона сестра розлуки. Останній помах – ні, не смичка, платка. Востаннє розлучені навіки руки, І вікна, що рушають без дзвінка. І пауза – уздовж всього перону (Світлісінько, та мов померкло око) І біля зсудомленого вагону У небуття Кареніної кроки.
|