|
Зірвавши білі рукавички, Коцюрблюсь в гущині життя. Помилки правлю я зі звички В шаленнім описі буття. Все більше, більше їх з роками, – Не можна всі порахувать. Це те ж, що бліх ловить руками: Одну спіймав, а поряд – п’ять. Ох, боляче ж одна кусає: Сміття сморідне низьких сил Себе повіки не впізнає Ні тут, ні в вічнім сні могил. Завжди гвалтуючи природу, Заплямивши брехнею світ, Повнішають в своїй породі, Ніяк не кінчать злий політ. І, мов лісні ті анемони, З невинним подихом прийду́ть... Ось думка, що страшніш Горгони, Одвічно мсти одвічний спрут.
|