|
Намет наш за ніч наскрізь весь промокнув. Війнуло свіжістю від ранньої роси, пливе туман з-за суходолу, з-за коси, а я тобі читаю голосно Софокла. В селі за річкою розгавкалися пси, та рання пташечка в далечині не змовкла. Час тихо плине, стихли майже звуки всі, а я тобі читаю голосно Софокла. Коли ми підемо, я хочу, щоб взяла з собою ти повітря лісу та села, давнішня моя рана щоб ущерть засохла. Століття не легке. Не кожний брат і друг. Приречений цей світ і запал вже потух, а я тобі читаю голосно Софокла.
|