|
Коли б жадав наш дух високих дій, в коханні б гідний був свого мірила, для мене пристрасть ти б свою відкрила, хай всупереч сором’язливості своїй. Ти в почуттях і чиста й білокрила, а в снах земний, не занебесний наш покрій. Округлістю і легкістю мене зігрій, в далечину яку звуть нас твої вітрила? Обійме хто тремтливе їхнє чарування? Ще не наситилось у пестощах кохання. Не легко нам. Хоча би освіжить вуста. Ховай свої ти мрії під корону чорну, а тіло твоє, яке знає мову духотворну, нехай приваблює і зве в свої свята.
|