|
Люблю твоє лице. У ньому риса кожна – від висоти чола до лоскотливих вій – немов соромиться, що чистий образ твій і що душа – сестра природи – з нею схожа. Душею чесний, звикнути до скрути зможе. Між бунтарів ми в бідності, завжди ми в ній, але не держить зла безпечність твоїх дій. Збороти безлади мені ти допоможеш. Дивлюсь в твоє лице з наївністю сектанта, коли читаєш голосно Гомера, Данта, – ти вся душею там, в їх думах вдома ти. Вливається ніч тихо у деревні дзбани і спроби твоїх ласк несміливо-медвяні, не треба темряви, щоб чари осягти.
|