|
Спів про битву з Гасдрубалом, кархедондів вожаком, Спів про гук, смертельний стогін, про молитву і хвалу, Славить силу Діви неба, Емпедокл його зложив, А вложив в нього про старця Емпедокла Теобул. IВсі, хто здужає боротись, зранку б’ються на стіні; Всі правителі народу в храмі Діви знай сидять, Ми ж на площі перед храмом, люд весь, зранку стоїмо, Де естрада і трибуна; Діви статуя при ній, Спершися на лук рукою, ген на захід позира. Глухо здалека шум бою долітає аж до нас, Долітає відси й відти, – штурм іде з усіх боків. Та глядить на захід Діва, руку луком підпира; Все так статуя стояла, чуда в тім не бачив люд. Такі Сліпі не бачать чуда, а сліпими ми були. В храм біжать почерез площу за гінцями вслід гінці; Поміж люд герольди ходять і розносять вісті їх. Не вгаває штурм завзятий, та тверда надія в нас: Обіцяє нам побіду наш тямущий полемарх. Крепкі мури Акраганта, сильні вояки його, Береже нас Діва неба, не лякає ворог нас. Час минає, штурм завзятий, і важкий для наших бій, – Та наш сторож – Діва неба – порятує своїх слуг. Час минає, південь близько, вже втомляє наших бій, – Та всесильна Діва неба оборонить своїх слуг. І біжить з лицем веселим і кричить юрбам гонець: «Я правителям народу вістку радісну несу: Вже хитатись починають кархедонськії ряди!» Слава силі Діви неба! Славний буде день отсей! Вся Сіцілія враз з нами величатиме сей день! IIГей, залляли весь остров наш кархедонськії полки! На три війська розділив їх воєвода Гасдрубал: На Панорм післав Ганнона, сам пішов на Лілібей, З третім військом Гамількара вислав насупроти нас. Принесли нам тую вістку Гасдрубалові посли: «Слухайте, ви, акраганці, і на розум все беріть! Слово вам від Гасдрубала, – слова він не звик ламать. Много сил у Гамількара і відважний дух його; Ваші смілі, та їх мало, з поля він змете їх геть. Працьовиті і багаті, всяким скуством славні ви, Щільним кругом крепких мурів город свій ви обвели, – Та у вас не стане сили мури ті оборонить: Поведе він невідхильно штурм на них з усіх боків, Вашим віддиху не буде, битвами він змучить їх, Змучених зіб’є з становищ і на мури він відресь, – А тоді не знать вам ласки! В тім не Гамількара власть, Навіть Гасдрубал, хоч добрий, не поможе вам тоді, Бо розлючених, півдиких хто ж потрафить зупинить? Тож піддайтесь Кархедону, буде ласкав Гасдрубал, А на слово Гасдрубала буде ласкав Кархедон». І правителі народу потвердили річ послів: «Ми правителі народу, та народ той – се наш пан. Правди нам таїть не вільно, ми й не втаїмо її. Віроломні кархедонці, та правдивий їх вожак. Много сил у Гамількара і відважний дух його; Наші смілі, та їх мало, важко буде битись їм. Хочете в неволі жити – пощадить вас Гасдрубал, І на просьбу Гасдрубала пощадить вас Кархедон, Та, міщани Акраганта, встиду місту не зробіть!» І послам ми всім народом відповідь таку дали: «Мовте Гасдрубалу: “Грекам від неволі краще смерть! Будь-що-будь, не піддамося, будем битись до кінця”. В ясний південь нам здалека показались вороги. Сміло наші вийшли в поле, важко буде битись їм! Много сил у Гамількара, з поля він змете їх геть, Окружить він наші мури, гряне штурмами на них!.. Та здалека, між горбками, зупинився з військом він, Окопав горбки ровами, шанцями рови вкріпив, Крепкі мури Ацрагаита, Діва неба – захист їх! Глянувши на наші мури, воєвода завагавсь. І правителі народу з нами радуються враз, Та мовчить сумний в задумі старець мудрий Емпедокл... І правителі народу геть пішли з-поміж юрби. Та минули хвилі втіхи, нарозумився народ: «Він прикинувсь, що вагуєсь! Він нас хоче ошукать!» Вістуни по місті ходять, закликають нас на збір, І правителі народу так на зборі мовлять нам: «Ми звеліли воєводі, щоб оглядний в битвах був». Виходили в поле наші, Гамількар став проти них; Осторожно бились наші, бився слабо Гамількар; Напирали дужче наші – за окопи він ховавсь. Так тяглося се весь місяць: бився слабо Гамількар; Так було весь день ще вчора: бився слабо Гамількар. Та нараз, уже над вечір, крепко битись він почав, Швидко наших випер з поля, мури наші окружив, Засипать взявсь наші фоси, – к ночі вже засипав всі, А засипавши, спочинув, тихо ніч цілу стояв. Ждав він ранку – і діждався, а тоді на штурм пішов. Силою страшною разом вдарив із усіх боків. Діво неба! Ти наш захист! Порятуй же город свій! Довго нам грозила згуба, та побіди близький час: Почали отеє хитатись Гамількарові полки! Слава силі Діви неба! Врятувала город свій, І рятунком Акраганта всю Сіцілію спасла: Бо спічнуть по битві наші і к Панорму поспішать, Розіб’ють вони Ганнона і Панорма увільнять, А з вояками Панорма кинуться й на Лілібей... IIIБлизько, близько час побіли! Ось з полудня поб’ємо! – Отаку прислав нам звістку наш тямущий полемарх. І правителі народу радуються з нами враз... Лиш правителів дорадник, друг народу, друг богів Щось закрив лице руками. «Що ти плачеш, Емпедокл?» Він мовчить і тихо плаче, далі вийшов з-між юрби, «Се він з радості так плаче», – гуторить собі народ. Швидко хвиля втіх минає та в ожндаиції повзе. Час повзе, повзе помалу, з битви вісточки нема – І правителі народу відійшли з-поміж юрби. Час минає, вже з полудня з битви вісточки нема. Вже полуднє геть минуло, – з битви вісточки нема. Що ж так довго вість бариться? Чи побіду нам звістить?.. Час повзе, повзе помалу, з битви вісточки нема. Зачинили двері храму, там нарада йде якась... Час повзе, повзе помалу, з битви вісточки нема!.. «О міщани і міщанки, – вістуни говорять нам, – Вість була – від полемарха, се таємнии був гонець. Ось правителі народу просять вас послухать їх». І правителі народу на естраду вийшли всі. «О міщанки Акраганта, ви краса його і честь! О міщани Акраганта, силу духу всю зберіть! Вість була від полемарха, радились над нею ми. Спозаранку до полудня був тут сам лиш Гамількар, – Вже й хитатись починали Гамількарові ряди. Та в полудень від півночі до його прибув Ганнон... Плачте, плачте по Панормі! 3 вами й ми ридаєм враз. Полемарх не тратив духу, підпомоги не просив. Та ось з заходу над лісом встали куряви клуби: Се веде від Лілібея Гасдрубал свої війська, Що від сих двох військ сильніші і відвагою й числом, А від всіх сил військ страшніший геніальний їх вожак: Від Кірени до Тартесса в битвах лютих без числа Всіх противних Кархедону понівечив Гасдрубал. Він передній полк провадить, зверхній провід сам обняв. Плакать вам по Лілібеї – з вами й ми ридаєм враз... Плакать нам по Акраганті!.. Підпомоги наші ждуть!.. Полемарх сказав нам теє: підпомоги треба їм! О міщани і міщанки, діти предків славних ви: Гасдрубал обняв начальство, вам пощаду прирікав, – О міщани, ви сказали: «Будем битись до кінця». Ми й сказали воєводі: «Підпомоги в нас нема; Всі брати, хто битись може, зранку б’ються на стіні. Воєводо, ти се знаєш, то й не жди вже підпомог! Підбадьорить хтів ти військо, та дурить його дарма: Ти скажи братам всю правду, се їх духу не злама! Без надії на побіду будуть битись до кінця. Кождий вояк там потрібний, тож гонців ти нам не шли!» І затихли, заридали і зійшли з естради вниз. І ридали всі ми довго, аж втомилися ридать; І мовчали всі прибиті, та й мовчать не стало сил. «Кождий вояк там потрібний і не буде нам звісток!» – «Знаємо, що буде з нами, і звісток не треба нам!» – «Та герої наші браття, ну ж устояться вони?» – «Що геройство проти сили? Переможе Гасдрубал!» Йдуть сперечки... Чути стогін... Час повзе. Вісток нема. Скрізь ридання, крик розпуки спорів шум перерива. «Що й гадать? Нема надії!» Стогін дужчає кругом. Час повзе, вже вечір близько. Спір затих, надій нема. Згідні всі: «Нема надії, то й не хочемо її!» Скрізь ридання, крик розпуки стогін здавлений глушить, І в гармонії смертельній все в один злилося шум. «О міщани і міщанки, – вістуни говорять нам, – Полемарх прийшов із битви, вісті з битви сам приніс, І правителі народу просять вислухать його». І воскресла в нас надія – о нерозуме людський! Всі ми збіглись до трибуни, і тиша настала скрізь. Ось він! Кроками важкими на трибуну виходжа, Втомлений у довгій битві, мов дідусь – могутній муж, Весь покритий пилом битви, весь кровавий, чорний весь, І зібрав всю силу духу і промовив полемарх: «Я із битви, вісник смерті. Краща грекам смерть від пут! О міщани Акраганта, славний буде день отсей. Усю ніч не згасне пурпур вечорової зорі! Предки в нас були хоробрі, славу в битвах здобули. І як славних предків діти, бились ми увесь сей день. Прояснились наші очі, тіні предків нам видні: Там на хмарах пурпурових віють ясні тіні ті І приймають у обійми тих, що нині полягли. Від героїв, рідних ваших, я приношу просьбу вам: Бенкет радісний готуйте! Много рож у вас в садах, – Нуте ж живо вить віночки, надягать святочний стрій, Щоб почавсь наш пир при світлі вечорової зорі! Мало нас живих лишилось, ворогів щохвилі більш; Зранку ми б’ємось невпинно – не стає вже наших сил, Потомились наші руки, притупилися мечі. Відступаємо вже к місту – кархедонці гульк на мур! Запаліть всі враз будинки! Виріжте жінок, дівчат! Краще гинуть їм з рук рідних, ніж в неволі пропадать. Та допоки греків стане, в піснях славитимуть нас! О міщанки Акраганта, згідні ви на пир такий?» Він ослаб і на естраду звільна зіступать почав. «Славитимуть нас грекині, поки греки в світі є! Радо ми йдемо на пир сей! Добре радить полемарх. Ріжте нас, брати, супруги! Від неволі краща смерть. І в одежах пурпурових, у вінках із білих рож Почнемо свій пир при блиску вечорової зорі!» Втім, мов вихром підійнятий, на трибуну верх юрби Вийшов згорблений, простуєсь, свіжий, мов у цвіті літ, І підняв до неба руки, в небо погляд свій підвів І могучим словом громом відізвався Емпедокл: «Власть правителями править сходить на мене з небес: Серцем чую голос Діви і устами проповім: О міщани і міщанки, не пропаде Акрагант! В людях нам нема рятунку, та всесильні небеса: Не від греків сила греків, від Олімпу сила їх. Ви служили Артеміді – вірним вірна є вона І зійде вам на підмогу ваша Діва із небес. Ви боротися невдатні і послабли руки в вас – Не в руках і не у вдатку, в серці греків сила їх. Сила серця з неба кличе вашу Діву в поміч вам. Ви, правителі народу, ось вам перший мій наказ: Посилайте за оружжям, роздавайте всім його! Ви, дівчата, до богині всі приладьте в молитвах: Їх почує Діва неба і зійде на поміч вам, Дужі стануть ваші руки, серце ворога здригнесь. Я ж тепер уряд найвищий архонтарха1 сам беру І до битви весь народ я до побіди поведу». І дівчата до богині всі припали в молитвах: «Браття наші згибли в битві, кархедонці йдуть на мур Ти рятуй нас, Артемідо, в статую отсю зійди!» Статуї лице паліє, очі блиснули огнем. «Сходить нам на поміч Діва!» Сміло в битву вверглись ми. Піднімає руки Діва, натягає лук тугий! Сипле стріли Діва неба, перхли врозтіч вороги. Крепкі мури Акраганта, сильні вояки його, Та коли знеможесь військо, ворог вже відресь на мур, То – всесильна Діва неба вірна тим, хто служить їй.
1 Архонтарх – вожак над вожаками.
|